Перший президент України Леонід Кравчук під час інтерв'ю на «Эхо Москвы» виступив із цікавою пропозицією, яка багатьом може видатися реальним шляхом виходу з того глухого кута, в який зайшли російсько-українські відносини у зв'язку з анексією Криму та війною на Донбасі. Він заявив: «Я пропонував (і зараз пропоную) Кремлю визначити 5 осіб, моральних авторитетів, які ніколи не були при владі, в партіях, ніде ... Не були. Просто моральні авторитети. І Україна - таких 5. Нехай сядуть і напишуть документ, що потрібно зробити, щоб припинилася війна, й налагодити відносини. Не треба по-братськи, не треба дружньо, потрібні просто людські, партнерські відносини. Тому що ми знаємо, чим закінчуються братські - старший брат сідає на молодшого брата. Це вже ми бачили, це ми знаємо, і не треба цього робити - це недобре».

Що ж, звучить вельми привабливо. Але диявол, як завжди, криється в деталях. Передбачається, що моральних авторитетів не будуть виявляти за допомогою референдумів або соціологічних опитувань, а просто призначать президенти України та Росії. Не беруся вгадувати, кого вибере для діалогу з російськими моральними авторитетами Петро Порошенко. Можу тільки з великою ймовірністю припустити, що одним з п'яти учасників перемовин з українського боку буде патріарх Філарет, глава Української православної церкви Київського патріархату. І з такою самою великою ймовірністю можна припустити, що Володимир Путін призначить до складу п'ятірки моральних авторитетів главу Російської православної церкви патріарха Кирила. А з огляду на вороже ставлення РПЦ до Київського патріархату та кампанії з дискредитації особисто Філарета, що неодноразово організовувалися Москвою, важко уявити, як Філарет та Кирило можуть сісти за один стіл для переговорів, нехай навіть не щодо церковних, а навіть тільки щодо суто світських питань. А якщо з українського боку до учасників перемовин додасться кардинал Любомир Гузар, колишній предстоятель Української греко-католицької церкви, картина буде зовсім весела! Адже добре відомо, що у РПЦ відносини з УГКЦ ще гірше, ніж із Київським патріархатом.

Читайте также: Тому ли богу поклоняются верующие или Бизнес-империя РПЦ

Крім Кирила, Путін до складу п'ятірки авторитетів, швидше за все, призначив би кого-небудь із російських академіків. Треба сподіватися, що все-таки не Сергія Глазьєва, щойно виключеного з Національної академії наук України. Можливо, це буде президент Російської Академії Наук Володимир Фортов. До речі, не можна виключити, що з українського боку його партнером стане президент НАНУ Борис Патон. Щоправда, у Фортова тут можуть виникнути формальні перешкоди. Адже йому все-таки доводилося займатися політикою. У 1990-ті роки Фортов входив до складу уряду Росії, був віце-прем'єром і міністром науки та технологій. Тому ймовірніше, що науковців із російського боку представлятиме якийсь інший академік, котрий займається природничими науками і має міжнародну популярність, не виключаючи навіть Нобелівського лауреата Жореса Алфьорова, незважаючи на його прокомуністичні симпатії. Напевно увійде до п'ятірки і хтось із діячів культури, а також хто-то з офіційних російських правозахисників та благодійників. Напевно, Путін хотів би бачити у складі п'ятірки близького собі Микиту Михалкова, але навряд чи така кандидатура буде прийнятна для української сторони.

Загалом у зв'язку з ідеєю Кравчука і в Росії, і в Україні виникає одна й та сама проблема. Переважна кількість осіб, не лише тих, кого можна вважати справжніми моральними авторитетами, але й взагалі хоч трохи відомих у своїх країнах, уже давно публічно окреслили свої позиції в російсько-українському конфлікті, й зазвичай ці позиції близькі до офіційних позицій Росії та України відповідно у росіян та українців. Наприклад, кардинал Любомир Гузар прямо заявив: «У результаті цієї агресії у нас з'явилася армія. Армія без держави - ніщо, і держава без армії - теж ніщо. І я думаю, що війна стала певним об'єднувальним ефектом. Принаймні ми починаємо бачити, куди дме вітер і чого від кого слід очікувати. Це явище, яке зачіпає не просто окрему людину, а ціле суспільство. І мені здається, що зрештою це матиме позитивний ефект. Адже іноді, щоб люди об'єдналися, потрібно таке нещастя, як війна ... Життя кожної людини - неповторне й цінне. Ми - не агресори. Не ми почали цю війну. І не ми її хочемо. Але по радіо ми раз по раз чуємо, як бойовики обстрілюють наші війська, а ми не відповідаємо ... це навіть не війна, а щось одностороннє. Це не війна формально, хоча люди й гинуть. Це - ціна свободи. І ми повинні оборонятися доти, доки на нас нападають. Ми повинні оборонятися, поки триває агресія і, на жаль, ми повинні робити це ціною життів наших військовиків».

Читайте также: Розмови з лідерами "ДНР" і ЛНР" не мають жодного сенсу, - Кравчук. ВІДЕО

Тому вкрай складно буде, вкрай важко і взагалі навряд чи можливо підібрати по п'ять авторитетних осіб з російського та українського боку, які б погодилися розмовляти один з одним. Для реалізації ідеї Кравчука потрібні в ідеалі такі діячі, які або займають нейтральну позицію щодо російсько-українського конфлікту, або, принаймні, публічно не окреслили свою позицію в цьому питанні. Однак знайти таких людей в Україні та в Росії сьогодні практично неможливо. Тому запропонований формат «п'ять на п'ять», якщо його все-таки буде реалізовано, ймовірно буде лише дублювати нинішній Мінський переговорний процес, і з такими самими мінімальними шансами на успіх.

А взагалі-то, не знаю, як в Україні, а в Росії з моральними авторитетами - просто біда. Поклавши руку на серце, я зараз не назву не лише п'ять, але навіть одного діяча, чий авторитет був би безумовний для переважної більшості населення. Наприклад, така гідна людина, як правозахисник Сергій Ковальов, сьогодні авторитетний тільки для частини ліберального політичного спектра. А якщо брати протилежний політичний табір, то, скажімо, письменник Олександр Проханов теж симпатичний абсолютно не всім «ура-патріотам». Такого морального авторитету для всього народу, яким був у добу Перебудови академік Дмитро Ліхачов, сьогодні просто немає. Популярність і відомість тих чи інших діячів обмежується певними і досить дробовими політичними, соціальними чи культурними групами. Не знаю, чи в тому річ, що країна не є вільною, чи причина у постійно зростаючому потоці інформації, в якому не тільки «брудну білизну» всіх потенційних моральних авторитетів перебирають, але й не дають жодному з них за ступенем популярності зайняти таке становище, щоб завоювати всезагальну популярність. А в Росії, зрозуміло, в жодної персони немає шансів зайняти в інформпотоці становище, яке можна порівняти зі ступенем популярності першої особи держави.

Читайте также: Інтерв'ю Горбачова, під час якого розвалився СРСР