Яких принципів і методологій слід дотримуватись, щоб діяльність була максимально ефективною? Про це хочу поговорити в цій колонці, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин.

Перше. Уряд повинен чітко формулювати свої завдання і визначати головні показники, яких він хоче досягти. Без цього не може бути поступального руху вперед в економічному розвитку. Зараз нам слід визначитися, якій саме економічній доктрині в плані реформ ми слідуємо? Доктрині Вашингтонського консенсусу чи все-таки займемося державною промисловою політикою?

Вибір відповідної моделі зажадає і набору тих чи інших специфічних методологій. Але головне, ми повинні їх чітко відформатувати у відповідному урядовому документі, скажімо, в Плані розвитку, який повинен бути прийнятий найближчим часом. Й урядові дії, відповідно, суспільство визнаватиме такими, що відповідають плану, або такими, які не відповідають. У цьому випадку в нас буде практична можливість перевіряти, ми рухаємося вперед чи ні, оскільки деякі економічні досягнення мають контрінтуїтивний характер: досягнення в економіці, буває так, що відразу не помітні, й може скластися помилкове враження, що ми не рухаємося вперед. Тому так важливі саме наукові орієнтири. Як приклад наведу нинішнє, нехай і не найвидатніше з позиції сухих цифр, зростання економіки, яке багатьма фахівцями марно недооцінюється.

Друга. Мобілізація знань і досвіду. Реформи вимагають знань і вмінь, а вони, як правило, зосереджені в експертній спільноті. Політики, як ми знаємо з практики ,зосереджені зовсім на іншому (їм потрібна влада, і завданням суспільства є постійно примушувати їх виконувати свої передвиборчі обіцянки). Єдиний ефективний вихід – делегувати від суспільства до політиків дійсно добрих експертів і фахівців. Вважаю, необхідно зібрати в уряді максимально можливе число фахівців, зокрема тих, що мають практичний позитивний досвід роботи за кордоном. Тих, хто реально здійснював запуск міжнародних стартапів і керував (чи входив у керівництво) великими міжнародними компаніями. Таких українців у світі досить багато.

Читайте також: Як досягти економічного зростання в Україні

Нам необхідно надати їм зручні умови для роботи та життя після їх повернення на батьківщину. Початкові грошові витрати будуть із надлишком покриті їхніми економічними здобутками. Між експертами повинна відбуватися дуже напружена і жорстка дискусія (істина народжується в суперечці). Цим ми доб'ємося двох цілей: 1) експерти відточують і вивіряють свою думку; 2) непрофесіоналізм поганого експерта буде видно, якщо не всіх, то хоча б значущої частини фахівців і розумних людей в суспільстві, що дозволить відбракувати слабких. Цей процес (відбір) призведе до того, що досить скоро працювати з урядовими органами будуть ліпші експерти, а це позитивно позначиться на ході реформ в плані їх прискорення і підвищення якості. Відкритість урядової експертизи нам слід всіляко вітати і заохочувати. Зазначу, що робота громадських та експертних рад при багатьох органах виконавчої влади – а це вже впроваджується – правильний крок. Сподіваюся, результати не змусять себе довго чекати.

Третє. Необхідно розробляти плани за конкретними напрямами. Великою проблемою є той факт, що в нашій країні плани обмежуються електоральним циклом, який занадто короткий для того, щоб приймалися стратегічні рішення. Крім того, в нас роблять занадто багато політичних призначень на різні посади. На практиці це часом призводить до потрапляння в уряд непрофесіоналів. Такі "короткострокові" призначення посилюються неприязню держчиновників до планування. Я проти домінування централізованого планування в економічній політиці. Але як при вирішенні найскладніших питань науки і техніки, вищої освіти, модернізації інфраструктури можна цим займатися без планування? Одна з головних умов такого планування полягає в розумінні складності керованих процесів. У складних системах рідко буває так, що можливе одне єдине рішення. Тому плани життєво важливі, й вони включають безліч взаємопов'язаних заходів, відкритих для обговорення широким колом учасників.

Четверте. Потрібно виявляти увагу саме до віддаленого (перспектива більш ніж 10 років) майбутнього, оскільки реформи мають довгостроковий характер, нам необхідно займатися плануванням на багато років вперед. Зрозуміло, що не треба робити надмірно детальних планів, але стратегічне спрямування повинно бути прописане на максимально тривалу перспективу. Впевнений, що в цьому питанні необхідна участь НАНУ. Але вже оновленої Академії наук, про необхідність чого, а також про методологію процесу оновлення НАНУ й конкретні заходи, я писав багато разів.

П'яте. Усунути олігархічний вплив в українській економіці. До речі, олігархія не завжди грала контрпродуктивну роль. На початку 1990-х років олігархи були тим єдиним станом, який зміг за відсутності значущих і численних професійних підприємницьких верств населення (їх просто не було в країні після закінчення комуністичного правління, яке в цьому відношенні залишило після себе порожнє поле) очолити народне господарство, вставши на заміну Комуністичній партії. Однак уже як мінімум років 15 олігархи є гальмом у розвитку української економіки. На відміну від часів СРСР, нинішня економіка України – це частина світової глобалізованої економіки, яка характеризується підвищеною роллю меритократії (влади розумних, а не просто багатих), соціальних мереж, колаборативного виробництва і послуг, досягнень сучасної техніки. Олігархи не відображають ці тренди розвитку у нас в країні, й тому в інтересах суспільства необхідно відокремити їх від політичної влади.

Потрібно законодавчо обмежити можливості фінансування політичної діяльності і поставити цю справу під громадський контроль. Позбавленим політичної влади олігархам, вимушеним економічно конкурувати не за рахунок політресурсу, а на підставі підвищення ефективності виробництва, частково доведеться піти з ринків, а частково зміцнити своє становище на них, але тоді це піде на користь суспільству, оскільки модернізовані підприємства будуть здатні виробляти конкурентоспроможну продукцію, завойовуючи міжнародні ринки, платити працівникам пристойну заробітну плату, не забуваючи про соціальну відповідальність. Уряди країн Східної Європи це вже зробили, тепер прийшла наша черга.

Читайте також: Кентавр бізнесу та влади – в чому його небезпека

Шосте. Відновити якісне державне управління. Правильне держуправління має починатися зі збільшення чисельності підготовлених керівних професіоналів у міністерствах. Їм потрібно призначати зарплати, які будуть конкурувати зі платнею найкращих керівників у приватному секторі. Число політичних призначень необхідно скоротити, а нинішню практику призначень на державні посади замінити системою, розробленою у відповідності з колишніми заслугами чиновників на держслужбі. Для цього необхідно створити єдиний реєстр чиновників, в якому будуть відображатися їх досягнення та невдачі. Необхідно відкинути негативні уявлення про чиновницький клас, як деструктивну силу суспільства. Навпаки, в сучасну епоху, а особливо в країнах, в яких відсутня якісна капіталістична трудова етика в масах (а Україна з їх числа), проактивна позиція держчиновників може стати тим фактором, який виведе нас до нових рівнів економічного розвитку. Але на чиновницький клас суспільство через своїх представників і медіа має чинити жорсткий тиск. Зазначу, що процес призначення чиновників на посади останнім часом став набагато прозорішим, тепер необхідно зробити акцент на професіоналізмі людей. що призначаються.

Сьоме. Необхідно проводити децентралізацію держуправління. Централізації повинні бути піддані тільки проблеми, пов'язані лише з питаннями безпеки й обороноздатності країни. Тому вирішення проблеми повинно здійснюватися, перш за все, на місцевому рівні (освіта, охорона здоров'я, будівництво та ремонт інфраструктури й інше повинні відбуватися на місцях). Треба посилати сигнали місцевому начальству про те, що вони повинні максимально вирішувати питання за рахунок своєї ініціативи,зокрема й установлюючи прямі зв'язки із зовнішніми інвесторами, а не перебувати в режимі постійного очікування подачок із держбюджету. Важлива роль належить у цьому процесі розуму, інтелігентності й наполегливості чиновників на місцях. У них є шанс змінити все у своєму регіоні, і нехай вони ним скористаються на користь всьому українському суспільству. Сильна капіталістична українська економіка – це насамперед економічно сильні регіони. До речі, моє спілкування з чиновниками обласного масштабу дозволяє стверджувати – в цьому напрямі Кабмін уже зробив чимало позитивного. Крім того, в деяких областях є керівники, які дієво для своїх регіонів користуються наданими можливостями. Головне тепер не зупинятися. Роль центрального уряду більше повинна зосереджуватися не в грошовому донорстві, а в експертній та технічній підтримці інвестиційних проектів на місцях.

Про важливість ефективного державного управління треба завжди пам'ятати й постійно про це говорити. І тільки тоді це може відбутися не тільки в теорії, а й у нашому реальному житті.

Не буду претендувати на повне охоплення переліку проблем, які необхідно вирішувати для того, щоб підвищити ефективність дії влади України. Однак думаю, що найважливіші з них я окреслив у цій колонці. Вірю, що нам під силу ці питання вирішити, тим більше, що деякі з них вже активно опрацьовують, і вже є помітні досягнення.