Без Данії ніяк. Таке твердження сприйметься неоднозначно, бо данці воліють думати інакше.

Подібно до Ріка у фільмі "Касабланка" вони гадають, що проблеми світу їх не стосуються або принаймні не вимагають від них рішень. По завершенні холодної війни їхня політика оборони ґрунтувалася на тому, щоби вписатися в американські стратегічні пріоритети, і цілком фокусувалася на експедиційних силах. Як за­уважив один експерт у сфері оборони, "вони нам кажуть кудись поїхати і стріляти в людей, а ми виконуємо".

Понад те, видатки на оборону в Данії не були серед пріоритетів. Вони зберігаються на рівні 1,17% ВВП, або ж трохи більше ніж $3,1 млрд. Та й ті витрачені крони великого результату не дають. У збройних силах країни дуже поблажливі умови: якщо доводиться робити щось незручне, як-от політати на винищувачі у вихідні, дістаєш багато часу, щоб відпочити.

Данія не була особливо помітним членом НАТО навіть за часів холодної війни. Та відтоді Росія змінила розстановку. Тепер данцям важко збагнути, що їхня батьківщина виявилась у новій холодній війні прифронтовою країною.

Читайте також: Європа та нова холодна війна: як дати відсіч російській агресії

Тільки новою європейською ареною боїв є країни Балтії. Я писав про це у звіті "Шторм наближається" ("Coming Storm") для аналітичного центру CEPA 2015 року. А Данія у статусі нерішучої держави. Тим часом уже прокидається Швеція. Не дозволяли собі засинати Норвегія і Фінляндія. Країни Балтії знехтували провальною рекомендацією, яку дістали 10 років тому, і тепер відновлюють територіальну оборону (хоча Естонія ніколи й не відмовлялася від неї). Найбільша держава цього безпекового поясу Польща взялася до масштабної модернізації війська.

Теоретично п'ять північних країн, три країни Балтії та Польща вкупі більш ніж гідні супротивники Росії. Та на практиці вони і близько не готові співпрацювати. Дві з них – Швеція і Фінляндія – не входять до НАТО. Решта звикли вважати, що планування безпекових питань поза структурою Альянсу – це ризиковане розпорошення уваги.

Є й інші ускладнення. Швеція – найбільша й найзаможніша північна країна. Але норвежці, данці та фіни не люблять, коли ними командують зарозумілі шведи. Якщо навіть країнам Балтії непросто співпрацювати між собою, то що казати про інших сусідів. І ніхто не знає, що робити з польським урядом, який досі зациклений на НАТО.

Тим часом у контексті приходу адміністрації Дональда Трампа така поведінка стає небезпечною. Цілком може трапитися, що за півроку все налагодиться й ми повернемося до звичного ходу справ. Тут надія здебільшого на очільника Пентагона Джеймса Меттіса, котрий заправляє національною безпекою США за кордоном. Однак не виключено, що американці відволічуться або вийдуть із гри. У такому разі країни Північно-Східної Європи опиняться в найбільш напруженому – і потенційно загрозливому – безпековому середовищі від часів піка холодної війни.

Очевидним кандидатом на заміну США в статусі зовнішнього координатора й гаранта безпеки була б Велика Британія. Тому Brexit стався дуже невчасно. Передусім для данців, які більше за решту скандинавів дивилися на Британію як на культурний та геополітичний орієнтир (адже альтернативою могла бути тільки Німеччина).

Треба віддати Данії належне за опіку над країнами Балтії після 1991 року. Досі пам'ятаю літо 1994‑го, коли, повернувшись до Вільнюса після поїздки в литовську глибинку (де був відрізаний від інформації), побачив на своїй вулиці бронетранспортер. Я знав, що Вільнюс не має такого транспорту, і запанікував: за вихідні в країну вторглася Росія! Та, коли я підійшов до машини (хоч від нервів у мене тремтіли коліна), з'ясувалося, що БТР данський і прибув у межах розпочатої програми НАТО "Партнерство заради миру".

Читайте також: Стратегії з минулого: варто пригадати два важливі уроки холодної війни

Відтоді Данія була щедрою і дружньою до країн Балтії. Однак політична дискусія про роль країни в регіональній безпеці залишається хаотичною. Найкращий англомовний ресурс про неї – блог відставного генерала Майкла Клемменсена. Неперевершене данське управління військової розвідки в щорічному звіті окреслило похмуру картину й попередило про загрозу. Міністр оборони висловив занепокоєння з приводу кібервразливості Данії та ракетних установок Росії в Калінінграді.

Головний критик суворої позиції щодо Росії – Марі Краруп із Данської народної партії. У невігластві її звинуватити не можна: вона вивчала російську, готуючись до кар'єри армійського перекладача, а також працювала асистентом військового аташе в данському посольстві в Москві. На її думку, значно більшу загрозу для Копенгагена становить Європейський Союз.

Данія прокидається. Та інші країни регіону не тільки прокинулися – вони вже вмиваються, вдягаються й біжать на військовий полігон. Росія, звісно, мчить попереду всіх, і вже багато років. Якщо данці просто усвідомлять значення своєї країни для регіо­нальної безпеки, цього не буде достатньо. Їм доведеться почати витрачати на неї гроші й іти на ризики.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"