Росія вже три роки веде відкриту війну з Україною. Війну на всіх фронтах - як воєнному, так і економічному, політичному, інформаційному, культурному... Велася ця війна і раніше. Але вона не була відкритою. Зараз маски скинуті.

За ці три роки були й спалахи бойових дій (у широкому сенсі), і затишшя. Схоже, зараз маємо черговий спалах. Росія знову вирішила випробувати українців на міцність.

Чим це викликано?

Не останню роль відіграють чинники зовнішньополітичні. Ще до кінця не зрозуміло, як себе поведе нова президентська адміністрація США. На що може Росія тут сподіватися? А поки залишається неясність у цьому питанні, чому б не промацати ґрунт і не подивитися, як реагуватимуть нові господарі Білого дому на загострення ситуації на Донбасі.

Росія також бачить, що Євросоюз «змучився» від України. У нього зараз чимало своїх проблем. Деякі політики Євросоюзу не проти «закрити українське питання» - навіть у розріз із національними інтересами Української держави. Це розв'язує Росії руки для більш інтенсивного втручання в українські справи.

Зрештою, не варто забувати, що Росія зараз не так зосереджена на війні в Сирії, як це було раніше. Їй можна «переключитися» на Україну.

Читайте також: Затримання 13 "українських шпигунів"

Майже місяць спостерігається загострення воєнних дій на Донбасі. Є інформація, що росіяни стягують туди сили, техніку. Навіть нарощують війська біля українських східних кордонів.

Тривожним є те, що російські мас-медіа, які мають чималий вплив на українську аудиторію, останнім часом розгорнули істеричну антиукраїнську кампанію.

Сумнівно, що росіяни ризикнуть здійснити повномасштабний наступ. Принаймні на день сьогоднішній. Не така Україна ослаблена, як три роки тому, коли її, здавалося, можна було брати «голими руками».

Прості українці, влада і «патріотичні провокатори»

Тому, схоже, ставка росіянами робиться на інше - на максимальне розхитування ситуації в країні. При цьому головну роль мають зіграти не проросійські сили, як це було три роки тому, а сили ніби «патріотичні», котрі перебувають в опозиції до влади. Такою пробою сил можуть стати акції протесту, що пов'язані із третьою річницею перемоги Революції гідності.

Автор далекий від того, аби звинувачувати учасників цих акцій у тому, що вони «працюють на Москву». Серед них є чимало таких, яких «дістала» нинішня влада.

На жаль, останнім часом вона, декларуючи реформи, робить сумнівні кроки, які викликають невдоволення. І це на тлі того, що довір'я до влади падає.

Закономірно, невдоволення викликало зростання комунальних платежів. Ситуацію не особливо рятують субсидії. Зрештою, ті самі субсидії викликають нарікання людей, які їх не мають.

Невдоволення викликало й підняття мінімальної зарплати. Воно спровокувало ріст цін, в результаті чого той, хто отримав підвищення зарплати, мало що виграв. А ті, хто мав заробітну плату вище мінімалки, взагалі програли. Також ця «мінімальна реформа» сприяла зростанню прихованого безробіття. Керівники, не маючи можливості виплачувати заробітну плату, пропонують працівникам добровільно-примусово йти у відпустку. А ще це підняття мінімалки здатне спровокувати закриття невеликих підприємств і зростання реального безробіття.

Читайте також: Мы ничего не знали про Донбасс тогда и ничего не знаем сегодня - журналистка

Дивно виглядає й «стипендіальна реформа», коли серед навчального року значна частина студентів, які раніше мали стипендію, тепер її отримувати не будуть. Не вникатиму в суть цієї «реформи». Звісно, вона має своє обґрунтування. Але чи це обґрунтування сприймуть студенти? А студентство (нагадаю!) чи не найкращий «матеріал» для протестних акцій.

Найближчим часом багатьох українців ніби ще чекають віялові відключення електроенергії. Чи справді так вимагають обставини? Чи це черговий переділ енергетичного ринку? Та як би не було - ці ймовірні відключення ще більше посилять невдоволення.

На жаль, влада сама своїми непродуманими реформами провокує протестні настрої. І є ризик того, що вони можуть вилитися в щось серйозне. Придушення силовими методами в Україні протестів - справа, вважайте, безнадійна. Це мала би розуміти наші нинішні очільники.

Поки що людей стримує від протестів розуміння того, що держава справді у важкій ситуації. Але скільки можна випробовувати терпіння? Хочеться, щоб влада нарешті усвідомила серйозність цих загроз.

Протестне тло нині вже намагаються використовувати різні політики і діячі. Одна справа, коли вони на цьому піднімають свій рейтинг. Але інша справа, коли свідомо чи несвідомо розхитують ситуацію. Не треба бути наївним: Росія має чимало «хорошої й різної» агентури на пострадянських теренах, у тому числі й в Україні. І ця агентура інфільтрована від «вершин» до «низин». Є вона й в організаціях, які стоять на проукраїнських позиціях. Там ці агенти займаються «патріотичними провокаціями», від яких користі мало, зате проблем багато.

Зараз і робиться ставка на такі «патріотичні провокації». Ми вже мали одну «патріотку» Надію, яка нещодавно показала себе у всій красі, фактично підтримавши сепаратистів. Але, боюся, вона не одна така. Зараз ось, приміром, резонансною стала блокада територій, котрі нині контролюють угруповання «ДНР» та «ЛНР». Начебто все правильно - влада не має чіткої стратегії щодо окупованих територій, далі ведеться торгівля з ними. Хтось навіть на цьому робить непоганий бізнес. Отже, питання потребує вирішення. Але чи є вирішенням цієї проблеми нинішня блокада? Реально вона не створює труднощів для окупованих частин Донеччини та Луганщини. Зате вже створила проблеми у прифронтових районах, породила в них непотрібну напругу. Навіть 19 лютого «блокадники» заявили про себе в Києві.

Загалом складається враження, що останнім часом деякі «патріоти» спеціально шукають приводи для протестів. І чи не є ці пошуки роботою ляльководів із Москви, які мріють про чергову «російську весну» в Україні?

Хочеться вірити, що простим українцям вистачить мудрості не стати маріонетками цих ляльководів. Але хочеться також, щоб більше мудрості демонструвала влада. Принаймні щоб хоч іноді думала про простих українців, а не займалася своїм звичним ділом - переділом власності.