Часто в російському сегменті інтернету зустрічаються публікації на тему "Цю країну не перемогти". І підкріплюється це послання зазвичай якоюсь хитрою вигадкою росіян. Щоправда, характер цих винаходів каже про жалюгідний стан "наддержави" та відсутність елементарних необхідних речей. Ось і вимушені вони щось постійно вигадувати.

Натрапивши на такі публікації в соціальних мережах, постійно ставлю собі запитання – та хто на них нападати взагалі буде? Не потрібно ніякої зброї. Ця країна вже давно перемогла саму себе. В першу чергу, через свою винахідливість. Винахідливість зі знаком "мінус". Одвічне сподівання на "авось" та "ніхто не помітить".

Читайте також: Журналіст: Путін – Моторола всія Русі, головне зло не він

Росіяни хваляться своєю космічною програмою. Мовляв, РФ серед небагатьох країн, які мають повний цикл виробництва для космічної галузі – від побудови ракет до запусків зі власних космодромів. У реальному житті "Прогреси" та "Протони" падають із завидною регулярністю. Стабільність. Причому причини аварій інколи вражають. Чого вартий випадок, коли деталь вставили до агрегату з помилкою, але вона не підходила за конфігурацією, через що працівник її просто забив молотком. А недавня історія про відкликання партії ракетних двигунів із Воронезького механічного заводу через брак. За наявними даними, деталі зі вмістом дорогоцінних металів були вкрадені. На їх місці – пофарбована імітація з менш цінних і жаростійких матеріалів. "Авось" не помітять.

Крім космосу, росіяни пишаються своєю армією. Проте за межами пропаганди все має не зовсім ідеальний вигляд. І знов таки – людський фактор. Таємно відправляють тренований озброєний до зубів спецназ в Україну. Все начебто добре, але пізніше виявляються десятки фотографій в соціальних мережах, як не тільки розкривають сутність операцій та географію, а ще й можуть стати доказами для Гааги. Є в них грізна та сучасна техніка, наприклад, військові автомобілі. Тільки вони не можуть переїхати через бордюр (чи то "порєбрік") та ручки дверні відпадають інколи. А ще була історія про підводний човен "Курськ", який не поспішали рятувати, "авось" він сам вспливе. Історія сумна, загинули моряки, а президент Путін лише посміхнувся і сказав "вона потонула". "Авось" не образяться. Про авіаносець на призвісько "Кузя", що повертається зі втратою двох літаків, навіть жартувати не хочеться.

Російські ЗМІ – найкращі та найправдивіші. Але таку річ, як перевірка фатків, вони чомусь вперто ігнорують. Так замість новин народжуються фейки й анекдоти. Зі свіжих прикладів – два підступних українських кілера Зорян та Шкіряк. Раніше – начебто справжній історичний документ, посвідчення СС в ефірі у Кисельова. Підробка зроблена зі граматичними помилками, сучасним популярним шрифтом Times New Roman і містить фотографію з Вікіпедії. До цього можна згадати і відоме фото з моментом пуску ракети по сумнозвісному МН-17, нібито отримане від німецького експерта. Фото показали в ефірі "Першого телеканалу", не переймаючись тим, що помилки фотошопу просто з усіх боків вилазили. А реклама російського ВДВ, де на фото українські десантники з параду в Києві? А плакати до Дня перемоги із зображенням німецьких солдатів? "Авось" не помітять.

Росія витратила доволі багато часу, сил та ресурсів, щоб допомогти Дональдові Трампу стати президентом. Кремлівські хакери ламали пошту, посли вели таємні переговори з імовірними кандидатами до адміністрації. "Авось" ніхто не помітить. Після перемоги – щиро раділи, що змогли привести до влади першого проросійського президента США. "Трампнаш" і все таке. Але знову щось пішло не так. Флінна звільнили, про зв'язок Білого дому із Кремлем пишуть навіть ледащі, а останні заяви Трампа щодо необхідності повернення Криму Україні та продовження антиросійських санкцій і взагалі викликають непозбувну бентегу за "порєбріком". Звичайно, через непередбачуваність Трампа, вірити його заявам треба дуже обережно, хоча, в цілому, тенденція обнадійлива.

Читайте також: Чому в Трампа нагадали, що Крим – український

Аналогічних прикладів з російського життя можна знайти багато. І якщо згадати відомий жарт, їх не треба перемагати, достатньо лише оголосити війну, вони самі себе задовбуть.

Єдине прикро, що від таких сусідів, точніше, від їхньої зовнішньої політики за принципом "авось", страждаємо і ми.

Юрій ЛАПАЄВ, "Тиждень"