Третя річниця подій Євромайдану знову відзначилася нездатністю української влади виконати свою обіцянку та відновити справедливість для постраждалих, стверджує у своєму блозі на "Новому часі" директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук. Українська система кримінального правосуддя показала свою неспроможність забезпечити швидке, ефективне та ретельне розслідування правопорушень, а також справедливий судовий розгляд. Процесу завадили стійка неефективність та систематичні недоліки офіційного розслідування, глибоко вкорінена культура безкарності та політичне втручання.

Третя річниця є суворим нагадуванням того, що вирішення цих проблем має стати першочерговим пріоритетом, і що справедливість стосовно жертв має бути негайно відновлена. Поки ще є така можливість.

Наразі проводиться більше десятка розслідувань різних епізодів насильства з боку правоохоронців. Було призначено нового генерального прокурора, Юрія Луценка. Проте незважаючи на обіцянки, його рішення радше гальмували розслідування та створювали нові бюрократичні перешкоди. У жовтні за наказом генерального прокурора більше двох третин слідчих Департаменту спеціальних розслідувань, що працював над справами Євромайдану, було переведено до інших підрозділів прокуратури. Луценко мотивував це повільним ходом розслідувань, але по суті він сповільнив процес ще більше, скоротивши число членів Департаменту до 20 людей.

У 2016 році також була втрачена можливість створити новий слідчий орган із незаплямованою репутацією – Державне бюро розслідувань (ДБР), до компетенції якого входило б зокрема й розслідування порушень, учинених працівниками правоохоронних органів. Цей орган досі не має ані директора, ані співробітників. Представники громадянського суспільства також висловили критику на адресу конкурсної комісії у зв'язку із закритим характером засідань і співбесід, а також ненаданням громадськості функцій нагляду в конкурсній комісії.

Читайте також: Чому без Революції гідності все було би значно гірше

ДБР могло би вже почати вирішувати деякі системні проблеми й у такий спосіб запобігти повторенню порушень, що відбувались під час Євромайдану.

Створюючи бюрократичні перешкоди, не надаючи достатніх ресурсів для проведення розслідування та переслідуючи політичні цілі, українська влада фактично відмовляє у справедливості людям, які постраждали під час Євромайдану.

Натомість, жертви порушень прав людини мають отримати адекватну компенсацію. Вона полягає не тільки у фінансовій компенсації (де є така потреба), але й, серед іншого, в гарантії неповторення подібних порушень. Минуло три роки, а українське суспільство досі не має можливості дізнатись правду про те, що дійсно відбувалося під час протестів Євромайдану в 2013 і 2014 роках. Навіть якщо ця правда часом дуже незручна.

Що ж відбувається із розслідуванням справ Євромайдану зараз?

За фактами злочинів, що були скоєні під час Євромайдану (із 30 листопада 2013 року по 20 лютого 2014 року) було відкрито більше десяти окремих кримінальних проваджень: починаючи з розгону мирної демонстрації студентів 30 листопада 2013 року і закінчуючи розстрілами протестувальників на вулиці Інститутській 18-20 лютого 2014 року. За деякими епізодами відкрито більше однієї справи. Наприклад, щодо побиття на вулиці Банковій 1 грудня 2013 року існує дві справи – проти колишніх співробітників "Беркуту", які безпосередньо били протестувальників,  – їх звинувачують у незаконному перешкоджанні мирним зібранням, та проти колишнього голови Київської міської адміністрації (КМДА) за перевищення службових повноважень.

За словами Луценка, наразі вироки винесено 35 особам; справи 152 обвинувачених передані до суду і перебувають на різних стадіях судових слухань; іще 190 особам висунуті обвинувачення і триває слідство. Один із 35 засуджених на сьогодні отримав реальний термін – це один з "тітушок", які брали участь у розгоні Євромайдану. Всі інші засуджені до покарань, не пов'язаних із реальним позбавленням волі.

Існує серйозний ризик, що винним вдасться уникнути відповідальності через повільне розслідування справ. Згідно зі статтею 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо зі дня вчинення злочину середньої тяжкості й до дня вироку минуло п'ять років. У випадках, коли вчинено тяжкі злочини, – термін давності складає десять років. Наприклад, чотирьом колишнім співробітникам "Беркуту" у справі розгону студентів 30 листопада висунуто обвинувачення за статтею 340 КК України – незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, яка передбачає позбавлення волі до п'яти років. Це означає, що якщо вирок у відповідному епізоді не набуде законної сили до 30 листопада 2018 року, то термін давності за цим злочином закінчиться.

Ось лише один зі прикладів того, як відбуваються судові розгляди у справах Євромайдану. Йдеться про розгін "Беркутом" мирних протестувальників о 4 ранку 30 листопада 2013 року. 86 людей вважаються потерпілими у цій справі. Андрій Глембовицький, один із потерпілих, розповів Amnesty International про своє розчарування судовим процесом у його справі.

Офіційно у цій справі 16 підозрюваних: від рядових співробітників "Беркуту" до високопосадовців, як-от колишній президент Віктор Янукович. Проте судять тільки чотирьох бійців "Беркуту" нижчого рангу, в той час як інші співробітники проходять як свідки. 30 листопада 2016 року, в день третьої річниці побиття, мали розпочатися судові слухання цієї справи в Шевченківському районному суді Києва. Проте слухання швидко перенесли, оскільки двоє бійців "Беркуту" не з'явилися через хворобу (за словами їхніх адвокатів). Дізнавшись про чергове перенесення, Глембовицький та 11 інших потерпілих вирішили протестувати проти повільного розгляду справи та відмовилися залишати залу суду. Вони чергувалися між собою, залишаючись в приміщенні суду до 25 грудня.

Читайте також: Три причини невдачі нашої буржуазної революції

Згодом слухання перенесли знову через неявку одного з прокурорів. 11 грудня слухання було перенесено втретє через те, що не з'явилася суддя. Глембовицький та інші потерпілі також мають питання щодо неупередженості судді, яка під час Євромайдану виносила постанови про затримання протестувальників на прохання співробітників правоохоронних органів. Потерпілі протягом 25 днів відмовлялися залишати залу судових засідань, поки 25 грудня весь Шевченківський районний суд не переїхав в іншу будівлю через ремонтні роботи.

Глембовицький разом з іншими потерпілими тепер побоюється, що затягування судових слухань триватимуть і далі. Якщо судові слухання не завершаються до 30 листопада 2018 року, термін давності цієї справи спливе.

Що має зробити українська влада, аби нарешті забезпечити правосуддя у справах Євромайдану:

– виконати міжнародні зобов'язання України та здійснити всі необхідні кроки для проведення швидкого, ефективного та неупередженого розслідування всіх випадків незаконного застосування сили співробітниками правоохоронних органів під час Євромайдану;

– забезпечити відкритість результатів будь-якого розслідування для публічного контролю з метою поновлення віри громадськості у верховенство права та довіри до правоохоронних органів;

– забезпечити компенсації всім жертвам незаконного застосування сили з боку правоохоронців, включно із відшкодуванням збитків, справедливою й адекватною фінансовою компенсацією, медичною допомогою та реабілітацією, якщо це необхідно; забезпечити право знати правду про те, що сталося під час Євромайдану, а також надати гарантії неповторення порушень;

– вжити всіх необхідних заходів для швидкого та ефективного створення ДБР, обрати незалежного директора ДБР, надати достатнє фінансування, та забезпечити підготовку співробітників відповідно до міжнародних стандартів з прав людини;

– вжити всіх необхідних заходів задля того, аби ДБР стало ефективним механізмом розслідування порушень, вчинених представниками поліції, збройних сил та інших правоохоронних органів.