Той випадок, коли розумієш, що усім до свічки...

Сторіччя подій / людей Перших визвольних змагань?

Та відчепися!

Читайте також: Ідеологічний провал: як ми програємо важливу війну

Днями, 20 лютого, виповнилося 130 років від народження Олександра Удовиченка. Це видатна особистість. Хто про нього згадав? Може, президент? Може, голова Верховної Ради? Секретар РНБО? Може, міністр оборони? Може, десь у Центральному будинку офіцерів вивісили великий банер із фото генерал-полковника? Може, по військових вишах прочитали лекції про бої під Кам'янцем чи Вапняркою?

Та ніхто, ніхто нічого не зробив...

А, на хвильку, мова про ювілей від народження військового радника Петлюри, командира Третьої Залізної стрілецької дивізії – найбоєздатнішого формування УНР! Удовиченко, потрапивши в полон, зміг втекти і відновити свій підрозділ, хто може похизуватися такою звитягою?

Хто з нинішніх політиків здатен пройти горнило війни, опинитися в еміграції і не кидати ідею національної боротьби?

Читайте також: Історія міцного Скиби – козака-сірожупанника й підпільника-оунівця

Удовиченко – віце-президент УНР в екзилі.

От криком кричиш – агов, достойники, почуйте, більше не буде таких нагод! Такі ювілеї, це усмішка долі – не можна прохукувати такі дати! На історії цих людей треба будувати виховання українського війська!

По цимбалах усім...