Звинувачення в тому, що я організував блокаду окупованого Донбасу як помсту за "сміттєву" блокаду Львова навіть не буду коментувати. Всі, хто дружать із головою, розуміють, що це абсурд. Це розуміють навіть ті, хто озвучує ці тези. Ну просто "темники" такі прийшли. Нема ради.

Читайте також: Бездіяльність породжує недовіру. Ситуація зі блокадою Донбасу тому кричущий приклад – журналіст

Хочу висловитись про інший тренд в коридорах влади – обговорення варіанту силового розгону активістів-блокадників на Донбасі. Моя позиція проста:

1. Я наполегливо застерігаю президента і прем'єр-міністра навіть не думати про такий варіант. Нічого гіршого, ніж силовий конфлікт між українцями поблизу лінії фронту, уявити собі зараз неможливо. А ідея з підсилання "тітушок" до ветеранів АТО могла прийти лише в дуже нездорову голову.

2. Звертаюся до організаторів блокади та центральної влади зі проханням повернутися до теми переговорів – публічних, фахових і в інтересах українського народу.

3. Вважаю, що такі переговори можливі за відмови зі сторони влади від будь-яких погроз на адресу активістів, а також визнання всіма сторонами таких аксіом:

– єдиною темою для переговорів з російською окупаційною адміністрацією на Донбасі може бути лише питання звільнення українських військовополонених;

– торгувати з компаніями, які платять данину окупаційній владі, недопустимо;

– тримати енергетичну безпеку країни в залежності від окупантів недопустимо.

Читайте також: Розгін блокади ОРДЛО може скнінчитися плачевно – Найєм

Якщо ми всі погоджуємось з цими тезами, потрібно приймати закон про визнання реальності – офіційного статусу непідконтрольних територій як "окупованих" з усіма міжнародно-правовими наслідками. Проект у Верховній Раді – справа за депутатами.

Сьогодні цю політику в інтересах держави реалізовують ветерани АТО на коліях Донбасу. Не тому, що їм персонально не подобається хтось у владі. А тому, що вони на війні вибороли моральне право, аби вимагати, щоб інші на цій війні принаймні не заробляли.