Друзі, на мій погляд, з кожним місяцем все виразніше відчувається прірва між українськими філістерами, вічно невдоволеними совковими мармизами, тупими егоцентричними споживачами і активними українцями нового типу, часто навіть і з пасіонарними рисами.

Такою ж є українська діаспора світу, бо ментальні риси неможливо вирізати ножицями...

Меншість діаспорян: активні українці, які займаються справами не лише для себе, але й для загального добра.

Читайте також: На жаль, більшість людей імітує дружбу та любов - письменник

Більшість, за словами моїх багатьох знайомих і приятелів із різних діаспор: споживачі, філістери, яким цікаве лише збагачення і насолоди для загалу. У кращому разі ще є такі собі опереткові вишивані малороси, готові для «блага неньки» вряди-годи пожертвувати, до прикладу, двадцять долярів.

Проте лише із метрополії, з коронних земель, з України може трансформуватися нове світло і нові українські смисли!

І було би чудово, якби, делікатно кажучи, певна частина нашої світової діаспори менше нарцисувала, а більше допомагала , чим може і як може.

Або тоді не треба жодних нарцисичних повчань чи порожніх балачок про любов до вітчизни.

Читайте також: "Лузери від влади мають невичерпне й безвідмовне джерело прибутків - українців", - політолог

Ми нецікаві світові із своїми бідами. Наприклад, українська класична література народжувалася у муках і її становлення вже було дивом.

Проте слід забувати про наш національний комплекс - культу жертв і страждань, глорифікації поразок. Треба відшукувати післямайданні успіхи - а вони є.

Наша козацька анархічна кров, успадкована від предків, звісно, викликає захоплення. Але дива не буде - прийшла пора кропіткої розбудовчої та просвітянської праці.