Натрапив недавно на статтю якогось фахівця, що розмірковує про те, як змінити своє життя, пише у своєму блозі на "Новому часі" викладач Единбурзької бізнес-школи Іван Компан. Все, мовляв, можливо, і ніколи не пізно мінятися. Не знаю, великий це був фахівець чи ні, а може й зовсім не фахівець, а просто тренер, мотиватор або фасилітатор якийсь, але найцікавіше, що як для такого роду писанини, що гуляє просторами Інтернету, стаття мала багато слушних думок.

Безперечно, зміни – це прекрасно, шкода тільки, що обмеження завжди якісь є, не дають розвернутися по-справжньому. Ну ось, захочу я, наприклад, переплисти Босфор, щоб усі знали й захоплювалися, так вік уже не той, та й плисти далеко, а хвилі там великі. Спробував би стати акулою Wall Street, так НБУ інвестувати забороняє. Забажав, раптом, ні з того, ні з сього, на повні груди зітхнути і почати жити з упевненістю в завтрашньому дні, так президент із Кабміном і парламентом не дають. То одне вигадають, то інше. Ось я й думаю, а може, не витрачати енергію, змінюючи тільки себе. Може, відразу на всю країну замахнутися. Її змінити. А в процесі, поки від непотрібних обмежень позбуватися будемо, може, навчимося чогось. Удосконалюючи потихеньку.

До речі, в оригінальній статті, серед головних постулатів автора, що надихають людей на зміни, було кілька дійсно цікавих, які цілком можна застосувати до нашої країни. Наприклад, про те, що:

1. Зміни ніколи не припиняються.

Чистісінька правда. У 2004-му змінили країну, здавалося б, на краще, а вона взяла, та й "Проффессору" віддалася. Добровільно і з насолодою. Потім, в 2014-му, супостата скинули і разом з опричниками стусанами виштовхали. Здавалося б, усе – знову змінилися, а він, візьми, "проффессор", та й реінкарнуйся в новому тілі. Прямо Далай-лама якийсь. Тож змінюватися, схоже, будемо ще не раз – вмирати і відроджуватися, як та кішка, у якої вісім життів.

Читайте також: Персональний тренер: чому Україні потрібен МВФ

2. Треба починати з нуля.

"Всі категорії з минулого життя – лише марнославство", – вважає автор оригінальної статті. Золоті слова, не посперечаєшся. Яка різниця, ким ви були раніше? Головне – хто ви зараз. У нашої країни такої проблеми немає – вантаж минулих досягнень нас особливо не тисне, та й нинішніх теж. Тож, почати з нуля – не проблема.

3. Для змін потрібен наставник. Інакше ви підете на дно.

Нестачі в наставників у нас немає й поготів. Один наставник за океаном, купа інших під боком, на захід від нас. Це красиві, виховані й цивілізовані – щось на кшталт Мері Поппінс. А є ще один, як міс Ендрю, з тієї ж казки. Любителька суворості й тілесних покарань, символ нещасливого дитинства і катастрофічного майбутнього, підпирає нас зі сходу. Тільки здається мені, що інститут наставництва з низьким ККД у нас працює. То, може, плюнути та своїм розумом жити почати ?! Все-таки, завдання стоїть не сусідів порадувати, а самим пожити по-людськи.

4. Якщо у вас нема пристрасті до будь-чого, не хвилюйтеся.

А до чого в нас пристрасть?! Що таке ми, українці, любимо робити пристрасно, беззастережно, віддаючись всією душею?! Напевно, найбільше ми любимо відпочивати: маївки, шашлики, "Дніпро і кручі" – рибалка з полюванням, гриби. Товариство мисливців і збирачів! Ще ми пристрасно прив'язані до різних політичних ток-шоу, де різні "балакучі голови" дурять нам голову нездійсненними обіцянками. А ще ми пристрасно любимо випити. У нас же як – "хто не п'є, той або хворий, або велика падлюка".

Тож є у нас ще пристрасті, ого які! І причини для хвилювання вони створюють чималі. А ось обміняти б їх усіх на одну єдину пристрасть – до творчої, копіткої, професійної праці, тоді б і хвилюватися не було чого.

5. Наберіться терпіння.

Голова однієї дуже великої американської інвестиційної компанії, що добре розбирається в "українському питанні", сказав, що на зміну ситуації в нашій країні буде потрібно п'ять-десять років. Звідтоді два календарні роки ми вже профукали, "як здрастуйте". Хоча, що таке якихось два роки? Хіба це межа наших можливостей? Ми ще й не таке здатні! Два роки – це так, розминка. Ми, якщо візьмемося, що хочеш розтринькати можемо.

Читайте також: Чого нам не слід переймати в Заходу

6. Як зрозуміти, чим слід зайнятися?

Досить розуміти. "Шукати свій шлях" мають право лише ті, хто вже чогось досяг. Інакше "пошуки" – це лише барвисте виправдання власної неспроможності й неробства. Поки будемо шукати, все знову зміниться. Адже, ми вже знаємо, що "зміни ніколи не припиняються". Давайте краще "робити" хоч щось, але прямо зараз.

7. Не чекайте, що з першого дня у вас будуть з'являтися хороші ідеї.

А ось тут автор категорично не має рації. Чого-чого, а ідей в нас завжди з запасом. Настільки багато, що одна іншу вибиває і до реалізації справа рідко коли доходить.

8. Гнів ніколи не надихає, а вдячність – надихає.

От не пощастило ж нам! Або невдячний ми за народженням народ, або подякувати в нас у країні абсолютно нікому. У такій-то ситуації, невдячній, звідки ж йому, натхненню, взятися? Немає натхнення, і все тут. Дивлячись навколо, в основному, не надихатися, а випити хочеться. Пристрасно. А коли вип'єш, тоді все моментально змінюється: ВВП зростає, безвіз приймається, гривня міцніє. Та й, в цілому, жити стає краще, жити стає веселіше!