Давно не бавилася в диванного аналітика, але зараз дуже благодатна нагода для цього. Мова піде про вибори у Франції, але не тільки. Бо тут вимальовується початок нової тенденції, і від результатів виборів залежить, наскільки вона проклюнеться і виросте, а отже це вплине на весь світ.

По суті, зараз Франція вибирає між повною жопою і надією на нове майбутнє для всієї Європи, і не тільки.

Одразу хочу зазначити, що я говорю не стільки про Макрона як конкретну людину і політика, скільки про підхід, який він символізує.

Зараз всі дуже плачуться, що от мовляв народ дурний, голосує за всіляких популістів, емоції перемогли здоровий глузд, і таке інше.

Можна погладити себе по головці, перенести всю відповідальність на виборців, і сидіти плакати в куточку. Тільки от це нечесно, і це взагалі брехня.

Читайте також: Урок Франції: партії, які себе вичерпали, дають дорогу іншим

Зрозуміло, що зараз життя в людей дуже різко міняється. Є багато страху перед майбутнім, і є багато невирішених проблем в теперішньому.

Політична система застаріла і не може справитися з новими викликами.

Не дивно, що люди шукають "нових облич" (у Франції це вперше за багато років, що обидва кандидати в другому турі не належать до давніх вкорінених партій).

І тут проблемка: єдині, хто пропонує зміну повістки і потребу переламати систему - це ті самі право-, а у деяких випадках і лівопопулісти (тут вже залежить, де яка ностальгія сильніша).

Все, що пропонують центристи і меритократи - це збереження статус-кво, яке вже давно є дисфункційним. У багатьох людей відчуття, що краще вже хоч які-небудь зміни, бо вони дадуть поштовх до перегляду існуючого порядку. Це щодо "поганих" виборців.

Але цікаво також подивитися, що пропонують ці популісти. Це, по-перше, можливість "вернути все взад" - експлуатація страху перед майбутнім, якого не уникнути. І друге - це образ жертви.

Праві часто висміюють феміністок, борців з расизмом, ЛГБТ-спільноту ітд за культивування образу жертви. Тільки от по факту вони займаються тим самим, представляючи себе як жертв нового світопорядку, і дуже зляться, коли розмиваються їх власні "безпечні простори", і туди потрапляють люди, які їм не подобаються.

Всі сидять і плекають свої образи, кожен у своєму куточку, а потім ідуть мстити. На державному рівні це теж помітно. Коли я читала інаугураційну промову Трампа, то було враження, що він говорить не про США, а про якусь забиту країну третього світу, яка ніяк не може справитися з сильнішими сусідами і своїм колоніальним минулим.

Слабкість і жертовність стає чеснотою, а лідер виступає захисником знедолених, без якого вони самі не виживуть. І всі оперують лексикою розколу. Діалог і співпраця стають неможливими.

І от Макрон пропонує нову позитивну повістку, яка водночас не є агітацією за збереження статус-кво, і не є радикальним популізмом. Він не каже "ми слабкі, ми в небезпеці, нам потрібно захищатися", він каже "ми сильні і завжди були сильними, перед нами багато викликів, але ми справимось".

Він не каже "я прийду і вирішу всі ваші проблеми", він каже "буде складно, але кожен з нас може зробити вклад в те, щоб покращити ситуацію". Він не підкреслює суперечностей, він говорить про об'єднання довкола спільної справи - благополуччя Франції і всієї Європи.

Це те, чим він протистоїть популізму.

Але його повістка радикально відрізняється і від того, що пропонують нинішні центристські еліти. Він не ставиться зверхньо до виборців, він намагається показати кожному, що він значимий.

Він не каже "який жах, фашисти (комуністи), апокаліпсис, треба рятувати Європу від популізму, треба вберегти те, що є, бо буде ужас-ужас". Він каже "зараз все працює справді погано, і пора все міняти, але для цього не треба сваритися зі всією Європою, треба реформувати Європу, треба, щоб Франція вела перед у реформах, і ми це все зробимо разом, і нам вдасться, тому що ми сильні і можемо".

Це настільки контрастує з грою на страхах, прийнятою зараз практично у всіх політичних колах в світі - від поміркованих, до радикалів - що мені важко бачити це як щось інше, крім народження нової політики для нового часу.

Він відчув запит на зміни, і ухитрився збудувати на цьому реалістичну і позитивну повістку. Він - кандидат від майбутнього, тоді як всі решта чіпляються за минуле - кожен за своє. І ще одне - він показує, що можна бути патріотом, не будучи при тому правим консерватором.

Читайте також: Ці вибори вказують, що Франція реально знаходиться за крок до радикальної катастрофи

Тому насправді не настільки важливо, чи він до кінця щирий в цьому - він безумовно талановитий політик, який зумів використати ситуацію.

Важливо, що він подає приклад іншим центристам, меритократам і взагалі прихильникам здорового глузду. Навіть якщо йому не вийде реалізувати все заявлене, він дає початок новому руху. Він пропонує єдиний підхід, який може побороти токсичний і безглуздий популізм.

Я дуже сподіваюся, що цю тенденцію підхоплять у світі.

Тому що слова мають значення. Те, через яку призму ми сприймаємо світ, впливає на наші вчинки. І краще, коли це призма сили спільних дій, ніж коли це призма тотального страху. Тому я дуже сподіваюся, що Макрон переможе.

Не тільки через Ле Пен, але і через ту нову конструктивну повістку, яку він пропонує. Раніше "харизматичний центрист" сприймалося майже як оксюморон. Зараз він втілює цей образ в життя, і хочеться побажати успіхів йому - і всьому цивілізованому світу.