В Україні багато дискутують про місію ЗМІ під час війни. Для багатьох журналістів у різних куточках світу це дивна й незрозуміла дискусія...

...Листопад 1991 року. На Вуковар щоденно падають тисячі снарядів і бомб. У місті голод, немає води, немає електрики, немає телефонного зв'язку. Але за допомогою акумуляторів в ефір час від часу виходить місцева радіостанція.

Читайте також: Хорватський досвід: демократичною та розвинутою країна стає лише зі власної волі

Команда журналістів "Хорватського радіо Вуковар" безперервно та самовіддано виконує журналістську роботу. Це не було бажання зробити кар'єру в журналістиці або "полювання" на Пулітцерівську премію. "Це була величезна любов до Вуковару, до вуковарців, до Батьківщини і лише одне бажання – щоб істину про вуковарське пекло дізналася уся Хорватія і світ", – пишуть сьогодні про ті часи журналісти радіо Вуковара.

1991 року радіостанція була розташована в самому в центрі міста. Будинок був постійною мішенню для обстрілів, і врешті-решт його було повністю зруйновано.

Після падіння Вуковара та захоплення міста Югославською народною армією та сербськими парамілітарними з'єднаннями, працівників радіостанції, репортера та ведучого Синишу Глашевича (Siniša Glavašević) та технічного працівника Бранко Половину (Branko Polovina) відвезли за місто й убили, разом із сотнями інших вуковарців, в основному – пацієнтами місцевої лікарні.

Синиша Глашевич, Вуковар, 1991-й

Читайте також: Дієвий приклад швидкої деокупації територій

Синиша Глашевич визнаний як творець хорватської військової журналістики.

Матеріали "Хорватського радіо Вуковар": про роботу радіостанції під час війни, про знайдені в руїнах записи легендарних військових репортажів.