Українське суспільство отримало можливість побачити у відкритому доступі е-декларації ректорів українських університетів. Якщо відверто, то мене менш за все цікавить інформація про їхні палаци, квартири, машини, банківські рахунки, статки дружин... Чи висновки про те, хто із них багатший, а хто бідніший... Переглянувши кілька десятків цих декларацій, я зробив деякі інші висновки.

Перший. Заробітна плата ректорів українських університетів у три, чотири, а в деяких випадках, і у 6 разів більша, ніж зарплата найпочесніших професорів... Не кажу про рядових завкафедрами, доцентів, викладачів. Цілком усвідомлюю, що ректор університету має отримувати дуже достойну зарплату. Але чому вона так відрізняється від зарплати тих, завдяки кому університет існує? Так НЕ МОЖЕ БУТИ. Але так є.

Читайте також: Як українська школа ламає дітей

Другий. Заробітну плату ректорам визначають МОН та інші міністерства, укладаючи з ними контракт, після «обрання». Включаючи надбавки, інші доплати тощо. Тобто, розмір цієї зарплати цілком і повністю залежить від чиновників. Навіть якщо вони, обґрунтовуючи її, будуть прикриватися якимись демократичними процедурами. То все фіговий листок. Бо останнє рішення приймають чиновники. А. якщо так, то кожен може уявити причинно-наслідкові зв'язки... Чи не тому маємо те, що маємо.

Третій. Кілька років всі, хто так чи інакше причетний до української вищої освіти, не втомлюється талдонити про автономію університетів, про розширення участі професорсько-викладацького складу в управлінні ним, про «величезні» повноваження вчених рад тощо. Чи може університет, як автономна структура, вплинути на розмір заробітної плати людини, яку він найняв (обрав) для управління університетом? НЕ МОЖЕ. Бо, якби там було справжнє громадсько-державне управління, а вчені ради не були б ручними для ректорів, то упевнений, що питання оплати праці очільників вишу розглядалося б зовсім інакше. НЕМАЄ В НАС АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ, ЯК І ГРОМАДСЬКО-ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НИМИ. Є удільні князівства з авторитарною системою управління ними.

Читайте також: Незалежне оцінювання - "альфа і омега"

Четвертий. Дуже дивно, але у переважній більшості декларацій, котрі я переглянув, не найшов інформації про задекларовані винаходи, значущі авторські наукові досягнення, вагомі наукові праці... Хоч чи не кожен із них презентує себе «відомим ученим» у тій чи іншій галузі знань... Та що там винаходи. Лише у кількох ректорів у деклараціях задекларовані власні бібліотеки...

Пятий. Переважна більшість наших ректорів є своєрідними багатостаночниками. Бо майже кожен у е-декларації вказав, що, крім основного місця роботи, має іще 2-3 додаткових. Лише одного не розумію: як то можна встигнути. І університетом керувати, і заробляти в інших. Чи не заробляти, а отримувати зарплату. Можливо, зароблену іншими?

Читайте також: Без гаджетів сучасний навчальний процес немислимий - Лікарчук

Шостий. У кількох ректорів у їхніх е-деклараціях побачив цікавий запис. Про отримані премії від профспілок. То не є великі гроші, але факт залишається фактом. Очевидно, саме ректори є «найнужденнішими» або набільш працьовитими членами профспілки. Зважте, що та премія виплачується із профспілкових внесків, сплачених тими ж доцентами, професорами, аспірантами. Це є нормальним явищем?

Можливо, інші дослідники ректорських е-декларацій зроблять інші висновки. Мене вразило те, про що написано вище. Інше - читати не цікаво.