Коли в нашому в МЗС говорять про можливу участь США в "нормандському" форматі" (міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що Вашингтон може долучитися до переговорів у "нормандському форматі" по врегулюванню конфлікту в Україні) українські дипломати видають бажане за дійсне. Але це - ідея президента Петра Порошенка, а міністр закордонних справ не може суперечити йому, тому й повторює ці "мантри". Адміністрація Дональда Трампа передусім зосереджена на внутрішніх проблемах США та ключових зовнішніх викликах, які стоять перед Сполученими Штатами. Не думаю, що в карті світу американців Україна займає якесь надзвичайно важливе місце, щоб втручатися в українсько-російський конфлікт.

Обама абсолютно розумно вчинив, коли офіційно не долучився до мертвонародженого процесу створення Мінських домовленостей. Однак не варто забувати, що під час усіх попередніх переговорів, в тому числі у "нормандському форматі", Сполучені Штати були присутні в процесі незримо. Саме Штати були першими, хто запровадив санкції проти Росії. Саме США консолідували та дисциплінували європейців у питанні єдиного фронту з Америкою у питанні впровадження санкцій і збереження їх. Це була заслуга Вашингтону більшою мірою, аніж інших столиць Європи. Я не применшую заслуги Німеччини, зокрема, Ангели Меркель, яка зрозуміла небезпеку Росії й Путіна і зробила справді багато для нас. Але без Америки велика кількість європейських країн могла з меншим оптимізмом та ентузіазмом поставитися до питання запровадження санкцій.

Читайте також: Вашингтонський доказ того, наскільки дієвою може бути зовнішня політика України

Тож США від початку були присутні в переговорному процесі не формально, але суттєво, а головне – вони брали участь у вибудовуванні системи стримування Росії.

Зазначу, що у нас часто чіпляються за формат, але формат - це другорядна річ - набагато важливішою є сутність домовленостей. Мінські домовленості не відображають сутності конфлікту, адже завдяки їм складається хибне враження, що в Україні відбувається громадянський конфлікт, і є лише певна роль Росії в цьому конфлікті. Але це не так. Ми маємо агресію Російської Федерації, яка почалася в Криму, а потім розповсюдилася на територію Донбасу. Якщо ми дамо певні додаткові повноваження та автономію цим регіонам, це абсолютно нічого не вирішить, оскільки Росія хоче повернути політичний контроль над усією Україною. Для нас це абсолютно неприйнятно, тому ми не можемо погодитися на право вето цих регіонів у нашій зовнішній та безпековій політиці, амністію та непереслідування тих, хто скоїв злочини, та низку інших речей, яких домагається Росія. РФ прагне політично поневолити Україну, зафіксувати підпорядковану її роль, обмежити суверенітет. Звісно, у Києва інше бачення. Але в Мінських домовленостях записано те, що записано. І це невигідно Україні.

Таким чином, у Мінських домовленостях неправильно відображена сутність конфлікту, тому жоден формат переговорів, навіть із залученням США, не вирішить суті проблеми.

Звичайно, від Росії, яка нехтує міжнародним правом, двосторонніми та джентельменськими домовленостями, не можна очікувати, що вона почне виконувати свої зобов'язання. Причому так Росія діє не тільки стосовно України, але й щодо Сирії, європейських країн і США. Тобто, це не пов'язано з Україною – це пов'язано з путінським режимом, який побачив для себе можливість підвищити свій статус на міжнародній арені за допомогою України, Сирії, Балтійських країн та Балкан. Очікувати, що Кремль відмовиться від бажання отримати цей статус, не варто. Тож він і надалі нагнітатиме ситуацію, використовуючи різні методи: ескалацію збройного протистояння на Донбасі, події 9 травня та іншу "м'яку силу", розхитуючи Україну зсередини.

Читайте також: Трамп має Росію за світову периферію, щось на кшталт Нігерії - політолог

Допоки у Кремля буде можливість використовувати слабкість інших країн, у тому числі західних, він буде це робити. Допоки у нього будуть ресурси для цього. Єдина можливість припинити війну на Донбасі – це внутрішні економічні та політичні проблеми в Росії, коли Путіну доведеться свою увагу та ресурси переключити на внутрішні виклики й придушувати власне населення. Тобто Путін зупиниться тільки тоді, коли Росія буде просто завалена внутрішніми проблемами, які не дозволять йому займатися ігрищами на зовнішньополітичній арені.

А чи допоможуть у цьому США? У нинішній американській адміністрації немає високопосадовця, який би опікувався питаннями України. Це не робить президент Трамп, бо йому не те, щоб байдуже, але він особливо не розбирається в цій проблематиці, та й часу в нього немає на такі речі. Цим не займається віце-президент Пенс, з яким була зустріч у Клімкіна. Зустрічі Клімкіна з пенсом і Трампом – це надзвичайний позитив для нашої дипломатії, але Пенс точно не буде опікуватися Україною щоденно чи щотижнево. І це не Тіллерсон, бо він займається іншими питаннями: у нього є Китай, Росія, Північна Корея тощо.

На думку американців, українське питання може бути вирішено тільки тоді, коли Росія піде на певні поступки і буде більш конструктивною в питанні Сирії та інших важливих для США питань, як скорочення наступального ядерного озброєння або порушення Російською Федерацією Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД). При Обамі останнє питання вони обговорювали в закритому режимі, а зараз уже публічно – Росія порушує ці домовленості. Плюс, це створює загрози для європейських союзників: країн Балтії, Польщі, а також у Чорному морі. Це все важливіше для адміністрації Трампа, ніж Україна. Але саме в цьому контексті Україна вмонтована в даний процес, бо без неї не може бути європейської безпеки.

Тому, якщо Росія буде продовжувати ескалацію, будуть вживатися додаткові заходи, а вони, звичайно, позитивно позначатимуться й на нас.