Про "Мінські домовленості". Після вчорашньої прес-конференції президента хотілося б позначити деякі ключові позиції, які, як на мене, є важливими.

По-перше, лише питання "Мінських домовленостей" викликало у Порошенка якусь жваву, емоційну реакцію.

По-друге, він повторив свої давні тези про їх безальтернативність.

По-третє, сприймав будь-які натяки на їх перегляд ледь не як особисту образу.

При цьому, важко відкидати наступні обставини:

–  "Мінські домовленості" провалені вже майже як два роки. Оскільки у них були передбачені цілком конкретні терміни для їх реалізації.

– Росія потроху виходить з цих домовленостей. Зокрема, ОРДЛО вже включене в рубльову зону. Українські підприємства "націоналізовані". В економічному сенсі ці території переорієнтовуються на Росію.

- При цьому, навіть найелементарніші задачі мирних домовленостей (звільнення полонених та припинення активних бойових дій) не реалізовані. За таких умов слова про те, що "гине менше, ніж аби їх не було" –  звучить якимось явним цинізмом. Ми що, говоримо про смерті людей як про склотару? Ну, яку можна "помірно" бити?

В таких умовах питання про те, що, можливо, нам замість "Мінських домовленостей" потрібно щось інше, виникає не в одній голові.

Треба нагадати, чим першопочатково були "Мінські домовленості".

Читайте також: Чи стануть США учасником "нормандського формату"

Фактично, це форма м'якої капітуляції України після військової поразки серпня 2014 року, яка настала після вступу у війну професійної російської армії.

Нажахані перспективами ескалації конфлітку (і перспективами наповнення Європи українськими біженцями), лідери Франції та Німеччини запропонували свої послуги, аби за будь-яку ціну спинити Путіна.

А як зупинити Путіна? Надати йому чітке враження, що він вже переміг.

З іншого боку, треба було надати аналогічне враження про перемогу для українців, і максимально пом'якшити вплив від "пігулки". Адже Майдан-3 тоді був непотрібен нікому.

Все це породило максимально заплутаний та нереалістичний договір.

Читайте також: Путінові кортить поставити нормандський процес на паузу, та в ЄС проти цього – Геращенко

У результаті, Росія одержала, нарешті, міжнародно-правовий документ, через який могла тиснути на Україну.

Крім того, Росія домоглася, що всі світові лідери ось уже три роки апелюють до цього "Мінська", а не до Статуту ООН та міжнародних договорів про непорушність кордонів у Європі.

З іншого боку, українське керівництво почало декларувати, що "Мінськ" – це щось на кшталт "Брестського миру" – тимчасових домовленостей, які можна буде швидко денонсувати після "розпаду Росії".

Отже, пройшли роки.

Що ми маємо у підсумку.

Росія, загалом, адаптувалася до "Мінська". Завдяки тому, що зараз у світових держав чимало питань, які є більш важливими, ніж українське, загроза впровадження нових санкцій знята. Завдяки цьому Росія поступово виходить із "Мінська", розширюючи свій вплив на Донбасі, не відчуваючи для цього жодних загроз.

Крім того, задача "добитися падіння режиму Путіна" завдяки санкціям зараз виглядає утопічною. Режим – стабільний, і розпадатися не думає.

З іншого боку, російські сподівання на "бліц-криг" теж виявилися марними.

Також провалилися російські сподівання на те, що вони "все порішають" з Трампом та іншими світовими лідерами. Очевидно, ідея поділу сфер впливу з США "накрилася мідним тазом".

Схоже, Росія це визнала, і готується до стратегічної політичної боротьби за Україну. І події 9-го травня показали, що у Росії є всі підстави для оптимізму – 5-та колона є, вона не така мізерна, і починає відходити від деморалізації 2014 року.

Отже, які функції виконує "Мінськ" зараз?

Уберігає нас від "наступу Путіна"? А він потрібен, цей наступ? Путіну? Очевидно, в Кремлі сподіваються домогтися свого через політику і дипломатію.

Рятує життя? Так на Донбасі гинуть щоденно. І військові, і цивільні. Можна казати, що це "меншеі жертви" – але, думаю, ніхто не назве це "нормою".

Гуманітарні проблеми теж не вирішуються.

"Реінтеграція" Донбасу зараз виглядає пустою фантазією.

Санкції проти Росії?

Питання санкцій саме по собі є досить цікавим.

Адже вони не виконали головної задачі – не зупинили Росію від агресії.

Очевидно, що лише економічний тиск не спроможен зупинити російський імперіалізм.

Що робити?

Я не пропоную негайно виходити з Мінська. Денонсуючи дані домовленості де-факто, Росія не поспішає це робити де-юре.

Але треба розуміти, що ситуація у 2017 відрізняється від ситуації 2014 року, і сліпо чеплятися за старі папірці –  марна справа.

Українське керівництво має донести "західним партнерам" кілька простих істин:

– "Мінські домовленості" не виконують задачу стримування Росії та досягнення миру. Очевидно, оскільки Росія не є ліберальною демократією з ринковою економікою, тиснути на неї виключно економічно неможливо. Найкращий спосіб зупинити Росію – відповідати на військову загрозу іншою військовою загрозою. Краще ніж будь-які папірці війну зупинить потужна українська армія, і у її створенні потрібна будь-яка можлива допомога.

–  "Захід" має моральні зобов'язання перед Україною, яка постійно  демонструвала відданість миру та світовій безпеці. Заради безпеки ми відмовилися від ядерної зброї та закрили ЧАЕС. Про це треба постійно нагадувати. Ситуація, коли Україну рвуть на шматки, – загроза, у першу чергу, західній цивілізації.

–  Для того, аби реалізувати ці зобов'язання, "Захід" має виключити саму ідею торгів за Україну. Для цього потрібне ухвалення "Акту на підтримку України" у Конгресі США, де би закріплювалися санкції до повного звілнення території України (та сїожих документів у інших країнах НАТО). Це важливо, адже Росія буде продовжувати ескалацію, поки у неї є надії "сторгуватися".

– На цих принипах мають бути проведені нові перемовини, і випрацьовані більш реалістичні домовленості.

Ви скажете, що це неможливо?

Звісно, неможливо. Адже всі у світі говорять, що мир уже досягнуто у результаті "Мінська". І нічого не треба. Росія ж готується до затяжної війни на виснаження.

А ми до неї готові?