Розмова з таксистом (дядько років сорока, кремезний і архетипально-колоритний, як Карась у "Запорожці за Дунаєм", тільки без вусів)).

– А що там таке, в Арсеналі, виставка якась? Багато людей туди їде...

– Книжковий ярмарок.

– А, – флегматично, – ярмарок...

– Міжнародний, – уточнюю. – Це так, як Євробачення, тільки в літературі: з'їжджаються письменники з різних країн, кого в нас переклали, виступають, наші видавці торгують книжками, люди приходять послухати – такі книжкові ярмарки в усіх світових столицях проходять, от і в нас, слава Богу, трохи ожила галузь – відколи "братьєв" з ринку за поребрик посунули...

Читайте також: Настає ера IT-незалежності України від Росії

У цьому місці дядько несподівано вмикається – очі йому загоряються, як у Термінатора, і далі, вже до кінця дороги, він невгаває, мов виповідаючи нараз одним духом накипіле роками:

– І правильно! А то вся Петровка руськими книжками завалена! Це, як із сайтами тими, з "Яндексом": напарнік мій каже: що його робить? – а я йому кажу: переходь на Ґуґль, воно ще й лучче! Я от попробував – красота, ще лучче всьо видно, привикнути тільки треба, там настройки трохи іначі... А в них за ці одні сутки – за сутки, чуйте, за ніч! – "Яндекс" утратив на акціях один і три мільярда! – дядько сито, по-хазяйському осміхається: котик після сметанки. – Мільярда!

– За одну тіко ніч! А вони як собі думали? – переможно. – Ми на них не нападали!

(І ось цей момент я впізнаю – до дрожу: це вона, сто раз описана в класичній літературі "точка неповернення" мого народу: ах так? то ти он як зі мною? ну то начувайся ж, собако, – не буде тобі прощення!...)

– А серіали? А музика? – гримить далі дядько, так що мені лишається тільки підтакувати. – То ж, було, нічого українського не почуєш, а тепер – я от радіо "Ностальджі" слухаю, то в них уже так: руської музики нема вобще, – на його обличчі знов мелькає той самий вдоволений вираз котика після сметанки, – вобще нема, все – імпорт, а кожна четверта пісня – українська! То ж уже друге діло!.. А то все лізли сюди до нас із концертами, за наші ж гроші...

Читайте також: Меркель мала рацію. Чому інтернет – терра інкогніта

На темі телебачення ми виїхали на Лаврську, тож її дядько розкрити вже не встиг. А шкода – я б іще послухала.

І – ні, він мене не впізнав. Він не мені "адресно" це говорив, а просто – розмовляв із пасажиром.

І – ні, я не стежу за тим, у яких там корчах звиваються борці за "руські сайти" (с)): у мене просто нема на це часу. Все, що мені треба знати про "суспільну реакцію" (головний її тренд) моєї країни в цьому питанні, я вже почула.

Працюємо далі.))