Наше колоніальне минуле все ще впливає і на сприйняття України як держави, і на спроможність України формувати власну зовнішню політику, пише у своєму блозі на "Новому часі" заступниця голови Верховної Ради Оксана Сироїд. "Ура"-риторика і глави держави, і депутатів, і урядовців є спробою затлумити як брак визнання, так і брак спроможності. Але той брак дуже добре відчутний, коли намагаєшся вести діалог на рівних у західних столицях.

"Україна є перешкодою для налагодження дружніх відносин між США та Росією",  – так нам цитували у Вашингтоні держсекретаря Тілерсона у переконанні, що таке твердження є надзвичайно позитивним сигналом для України. Але коли ми заглибились у значення слова "перешкода" – предмет, який треба усунути – посадовцю, який це озвучив з добрими намірами, стало незручно.

Читайте також: Вашингтонський доказ того, наскільки дієвою може бути зовнішня політика України

Сприйняття України як об'єкта, замість якого можна і слід приймати рішення, обумовлений частково тим, що Росія у світі активно нав'язує свій словник стосовно України. Але більшою мірою – геополітичною звичкою західних держав і тим, що державні інститути, на відміну від людей, ще не навчилися твердо стояти на своєму.

Як і в 1917-му чи 1991 роках Україна мусить переконувати світ у тому, що ми є і що про нас без нас рішень приймати не треба. Як і в попередні історичні періоди Росія хоче бачити Україну своєю колонією, й ніхто особливо не хоче зв'язуватися з Росією.

Але на відміну від попередніх періодів ми вже маємо досвід державності і людей, які за останніх три роки неодноразово довели – яке б рішення їм не нав'язували, вони мають волю прийняти своє. Революція гідності, добровольчі батальйони, недопущення особливого статусу для окупованих територій, блокада торгівлі з ними – це рішення українців, прийняті всупереч намірів Росії та тиску міжнародної спільноти.

Читайте також: Що Україні слід пропонувати нашим американським та європейським партнерам

Впродовж трьох років українці не як об'єкт, а як суб'єкт захищають від Росії не лише себе, власні цінності, людей і територію, але й міжнародний безпековий порядок. Впродовж трьох років постколоніальний синдром не дає українським політикам піднятися у своїй суб'єктності до рівня людей, ухвалити рішення про визнання російської окупації та її наслідків і переконувати в цьому світ.

Впродовж трьох років страх перед Росією і геополітичні звички перешкоджають багатьом демократичним державам побачити в Україні повноцінного суб'єкта і партнера.