Не стану розбирати політичні аргументи заяви "Опозиційного блоку", що зібрався до Конституційного суду через мовні квоти на телебаченні. Залишу цей привілей політикам.

Спробую звернути увагу на деякі правові моменти.

Читайте також: Віднині 75% телевізійного ефіру в Україні має бути українською мовою

Перше. Жодна держава світу не є монолінгвістичною на 100%. Завжди знайдуться громадяни, для яких рідною мовою є інша, ніж офіційна (державна). Тому держава не зобов'язана забезпечувати застосування в суспільній сфері мов етнічних меншин на телебаченні та радіо, бо неможливо зробити це для всіх. Тим паче – на рівних засадах. Функцію суспільної комунікації виконує державна (офіційна) мова. Саме державна мова сприяє консолідації всього суспільства і виконує важливу інтеграційну функцію.

Друге. Мова однієї меншини (російська) в Україні не може мати привілеїв відносно інших мов меншин (румунська, угорська, болгарська тощо). Якщо такі привілеї матимуть місце, то це суперечитиме положенням статті 24 Конституції України, за якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та не допускаються будь-які привілеї чи обмеження, зокрема й за мовними ознаками.

Українська мова є не лише рідною мовою більшості Українського народу. Вона є нейтральною і рівновіддаленою мовою для всіх без винятку мов національних меншин України. Незалежно від кількості носіїв таких мов.

Читайте також: Білборди Опоблоку – про що вони й на кого розраховані

Третє. Закон не регулює і не може регулювати питання використання мов. Тобто у приватній сфері. Для цього достатньо порівняти зміст частин першої, другої, п'ятої статті 10, пункту 4 частини першої статті 92 Конституції з одного боку, а також зміст частини третьої статті 10 Конституції – з іншого боку. Отже, це приватна (особиста) справа кожного, яка мова використовується для спілкування в сім'ї чи в колі друзів.

Що насправді вносить розкол в українське суспільство, то це чинний закон "Про засади державної мовної політики", який приймався в часи режиму Януковича всупереч положенням Конституції України, щонайменше – статтям 10 і 92.