Письменник і перекладач Остап Українець проаналізував позицію майбутнього президента Володимира Зеленського щодо закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної", який парламент ухвалив учора, 25 квітня

Позиція Зеленського щодо закону про мову складається з боягузтва, невігластва й популізму. Це електоральне побажання, а не політична позиція. Нижче наведено детальний розбір імплікацій заяви творчого колективу "У Зеленського", тому якщо не маєте настрою на серйозний і довгий матеріал – краще почекайте наступних веселих картинок.

Для початку слід визначити правила гри: політична заява мусить бути наділена певним прагматичним виміром. За кожною обіцянкою чи постановою повинні стояти чіткі та зрозумілі інструменти, якими можливо досягти задекларованої мети. Так, можна просувати закон, який забороняє громадянам дихати щочетверга, але ми розуміємо, що навіть у разі ухвалення такого закону не існуватиме взагалі жодних інструментів для його імплементації. Це надважливо, тому що прагматичний вимір здатен зробити радикально різними навіть дуже подібні твердження.

Уявімо, що я йду на вибори з тезою про вчительську зарплату в 4000 доларів. Я можу подати її трьома основними способами: "Вчителі отримуватимуть 4000 доларів зарплати"; "Ми будемо працювати над тим, щоб учителі отримували більше, наша мета – 4000 доларів"; "За нинішньої влади вчителі отримують 150, а має отримувати 4000 доларів".

Перша теза означає сама себе. Проте під нею немає жодного прагматичного контексту, який дозволить нам це зробити. Навіть якщо можу розпоряджатися бюджетом на власний розсуд – я не зможу забезпечити нормальне функціонування економіки. На ділі ж ніхто просто не дасть мені зробити подібне.

Друга теза – прагматична. Вона ставить популістську мету, але обіцяє не виконання, а роботу над виконанням. Тобто розвиток тих аспектів державної економіки, від яких залежить зарплата вчителя. Нехай кінцева мета цілком недосяжна, реальним є процес поступу на шляху до цієї мети. Це вульгаризована ілюстрація того, який вигляд має нормальна політична обіцянка.

Третій варіянт – це те, що робить ТК "У Зеленського". Це не обіцянка. Це популізм, розрахований на логічне мислення хом'ячка й нижче, бо буквально ця теза означає "Погано, що чогось немає, і було б добре, якби це щось було. А, так, і винна влада". Цю обіцянку неможливо виконати, тому що її не існує. Я навів цю ілюстрацію, аби показати, чому я розбиратиму не так сказане ТК "У Зеленського" (сказати можна все що завгодно), як прагматичні нюанси цього сказаного. Іншими словами, не текст, а дискурс.

Читайте також: Парубій: Мова – наша зброя, це великий день української перемоги. ВІДЕО

Отож, починається все з добре відомої платівки: війна, корупція, повільний розвиток, еміграція за кордон. Ergo, заявляє сторінка Зеленського, тобто з цього випливає, що потрібно ухвалювати закони, які об'єднують, а не роз'єднують країну.

Тут є відразу три маніпуляції (на межі з відвертою брехнею): по-перше, прямо стверджується, що мовний закон a priori працює на роз'єднання держави. Це радше маніпуляція, ніж брехня – особиста позиція видається за об'єктивну дійсність.

По-друге, імпліковано в першу маніпуляцію, відсутність закону про державну мову матиме кращий суспільний ефект, аніж його ухвалення. Це вже відверта брехня, бо закон про державну мову не має під собою консолідаційної чи розкольницької мети. У нас просто немає закону про мову, й він нам об'єктивно потрібен.

По-третє, ухвалення закону про мову не матиме безпосереднього негативного впливу на війну, корупцію, економічний розвиток та еміграцію. Це два різні твердження, між якими на практиці не існує зв'язку. Про що сторінка Зеленського не згадує – то це про інформаційну безпеку, створення вигідного конкурентного середовища для українськомовної культури та гарантований захист від мовної дискримінації. Це практичні мотивації закону, але їх тут наче як не існує.

Далі сторінка Зеленського стверджує, що українська мова – єдина державна, а також, цитую: "Держава повинна дбати про розвиток української мови, про розширення сфери її вжитку. Це теж безумовно, з цим погоджується все суспільство".

По-перше, не все суспільство, на жаль. Але це не найважливіше. Найважливіше те, що це речення – пряме й недвозначне публічне визнання необхідності прийняття закону про мову, позаяк саме на основі власного законодавства держава здійснює опіку над розвитком мови та займається розширенням сфери вжитку. Друга теза повністю суперечить першій.

Далі друга теза продовжується в начебто тверезому ключі: держава має розвивати мову "шляхом створення стимулів і позитивних прикладів, а не заборон і покарань". Це стосується ухваленого закону про мову. Він має зобов'язальний характер (а це єдиний варіянт, якщо ми приймаємо твердження про "єдину державну мову"), але не передбачає покарань.

"Ускладнення бюрократичних процедур, множення кількості чиновників замість їхнього скорочення" – це теза людини, котра уявлення про закон складала на підставі жартів про мовну поліцію. Державна діяльність передбачає існування наглядових органів, котрі цю діяльність контролюють, але це не Мінстець. Тут мова не про множення чиновників, а про контроль за дотриманням закону. Звідки взялися фантазії про бюрократію – невідомо.

Читайте також: Письменник – критикам мовного закону: Час дорослішати, приколів більше не буде

"Законопроект про державну мову розглядався під час виборчого циклу, що зробило його заручником політичної риторики". Брехня. Це зробило його тестом на реакцію для Зеленського, але будь-яке політичне питання (тобто будь-який законопроект, за який голосують у парламенті з перспективою практичної реалізації) є предметом політичної риторики. Кожне таке питання є політичним. Сам Зеленський, заявляючи про єдину державну мову, визнає політичність мовного питання.

Питання державної мови є політичним за своєю природою. І єдина реальна підстава говорити про "заручників політичної риторики" – це наявність двох полярних таборів (вони існують) і належність сторінки Зеленського до того табору, який закон про мову не підтримує (сторінка Зеленського відчайдушно це спростовує). Заручниками політичної риторики нині є українськомовні українці. Вибори тут на суть питання не впливають. Лише на рішення – й позиція Зеленського тут суперечить рішенню Верховної Ради.

"Закон був ухвалений без попереднього достатньо широкого обговорення із громадськістю". Якщо мається на увазі відсутність референдуму через блокчейн – то це правда, хоча проблемою стане лише для сторінки Зеленського. Якщо мається на увазі фактичний стан речей і відсутність поінформованости людей – це брехня, гола і неприхована. Численні публічні акції, публікації з роз'ясненнями та – що найважливіше – вже наступне речення сторінки Зеленського спростовує цю тезу.

"До проекту закону було внесено понад 2 тисячі поправок, що свідчить про відсутність згоди щодо окремих його положень навіть у Верховній Раді" – це не брехня. Це навіть не маніпуляція. На моє переконання – це глибока, повна тупість людини, котра не має взагалі жодного уявлення про те, що таке політика.

По-перше, одностайність недосяжна. Це аксіома, на якій тримається наш світ. Той, хто вважає інакше – має дві дороги: в утопічний анархо-комунізм або в орвеллівський тоталітаризм. По-друге, тільки абсолютно незнайома з українськими реаліями людина може всерйоз вважати, що мовний закон в Україні можна прийняти без опору з боку опозиційного зоопарку. Відсутність політичних дебатів навколо закону означала, означає і завжди означатиме непотрібність ухвалення самого закону. Людина, котра чекає від Верховної Ради одностайности в будь-якому питанні, не може бути політиком на підставі абсолютної некомпетентности.

Обіцянка після вступу на посаду провести ретельний аналіз закону з усіма поправками видається привабливою, але це не те що груба – це пренахабна маніпуляція. Сторінка Зеленського не тільки не є експерткою у відповідній царині, вона ще й не володіє українською мовою на достатньому рівні. Вона не має компетенції для аналізу подібних законів.

Вся попередня риторика, як продемонстровано, свідчить також про недостатню компетентність або свідому нечесність як сторінки Зеленського, так і її команди. Тези, сформульовані як претензії до мовного закону, не мають під собою практичного виміру для втілення (як у випадку з питанням консолідації чи створення стимулів) або хибно трактують сам проєкт закону, або ігнорують саму реальність, у якій закон ухвалено. На підставі такого підходу аналіз закону про мову неможливий.

P. S. Культурна програма сторінки Зеленського практично відсутня. Несуперечливих поглядів на ті аспекти, які враховано, сторінка Зеленського не демонструє. І я маю намір пильно стежити за всіма заявами та кроками молодої команди. Думаю, подібні дописи слід винести під окремий теґ, щоби їх легше було розпізнати. Якщо ви допоможете вигадати лаконічний та вичерпний гештеґ – буду страшенно вдячний.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram