Небайдужими умами оволоділа медична реформа.

В основному полеміка точиться в руслі "дєлайтє же что-нібудь". Внесу свої п'ять коійок, виділивши окремо три тези:

1. Супрун цю реформу провести не зможе.

2. Ця реформа в нинішньому вигляді не потрібна.

3. Будь-яка, навіть найбільш геніальна реформа медицини, в осяжному майбутньому не може призвести до різкого покращення надання медичної допмоги в Україні.

Читайте також: Реформа медицины. Вы дружно наплевали на себя. На своих детей. На своих родителей - Комаровский

Поясню детальніше чому.

По першому пункту. У нашій структурі влади повноцінні реформи може проводити або президент, або за активної згоди і підтримки президента. По Супрун не є особливим секретом, що це фігура навязана зовні, як результат тривалих і неприємних дискусій про причини провалу українських реформ. В результаті їй дали найпроблемніший напрямок і дві гирі на ноги у вигляді Павленко і Загорія, які покривають "жирні" напрямки і на яких міністр фактично впливу немає. Функція її декоративна: зібрати на себе негатив, дозволити на собі зробити піар (ми робимо реформи) і потім бути "злитою" по прикладу грузинів.

Коло її можливостей, в умовах критичного браку фінансування, дуже обмежене. Фактично, мова іде про "звуження заради виживання".

Звичайно, що першою жертвою падуть сільські лікарні. Популярністю у народу це користуватись не буде. І ці речі треба проголосувати у Раді. Уже перше голосування показало, що навіть фракції коаліції не дають за ці законопроекти навіть половини голосів. Тим більше немає бажання відповідати за це у фракцій, які в коаліцію не входять. Заставити проголосувати за непопулярні речі коаліцію може дзвінок від президента, але його не буде через вище вказані причини.

Далі про доцільність самої реформи. Зустрічав непогану статтю про цілий культ "карго-інтеграторства". Мається на увазі сліпе бездумне копіювання якихось зовнішніх непринципових ознак "європейського досвіду" у сподіванні, що вони автоматично принесуть європейський рівень життя. Умовно кажучи, нас переконують, що китайського рівня ВВП можна досягнути тільки якщо їсти рис паличками. Приблизно те ж саме можна сказати про наш проект реформи.

Виносяться дві тези:

1. Жорстка привязка фінансування до навантаження.

2. зміщення акценту зі стаціонарної допомоги на профілактику і реабілітацію, орієнтуючись на американські співвідношення.

На перший погляд все правильно і логічно. Якщо ти хороший лікар, у тебе більше пацієнтів і ти отримуєш більше фінансування.

Насправді, у сільській місцевості кількість пацієнтів на прийомі визначається не кваліфікацією медика, а фінансовими можливостями.

Держава не покриває навіть мінімальних потреб для надання допомоги, а пацієнтиі мають переважно низькі доходи і тому не бачать сенсу в звертанні до медиків. Приходять уже, як кажуть, "помирати". При сухому ж математичному підході можна зробити висновок що в таких випадках чи то рівень захворюваності низький, чи то кваліфікація лікарів низька. В обох випадках вердикт простий: закривати.

Якщо пацієнти мало звертались у районну лікарню, то в інший госпітальний округ поїдуть іще менше. Профіт. Росте процент жирів у маслі.

Читайте також: Оказывается, целью Минздрава является увеличение потребления лекарств, а не здоровье нации

Щодо реабілітації, то зсув у бік реабілітації в розвинених суспільствах стався на грунті високого розвитку медицини. Після якісного росту медичної допомоги постало питання про наступне її підвищення за рахунок реабілітації і профілактики. Тобто, реабілітація є свого роду надстройкою до базової терапії. У нас же хочуть розвинути надстройку скоротивши базу, щоб досягнути пропорцій "як у них". Це як дерево і плоди. Плоди це добре. Хороше дерево має плоди. Але якщо ми обпиляли дерево до пенька, то ідіотизм турбуватись про плоди, треба думати щоби хоч корінь вижив.

Ну і про очікування. Медицина - це сфера послуг. А сфера послуг є завжди вторинною по відношенню до розвитку базових галузей економіки. Ніякі структурні реформи в медицині не піднімуть її рівень доки суспільство лишатиметься бідним, а професія лікаря непрестижною.

Скільки б ми не теоретизували, але в умовах жебрацького фінансування всі варіанти медичної реформи зводяться лише до тактики рубання собаці хвоста: зразу чи шматочками.