Хтілисьте – маєте.

Отар Довженко пише: "По-перше, Стець справді хворіє. Про хворобу не буду уточнювати, але ви б собі такої не хотіли".

Думаю, далі першого пункту можна й не ходити.

"Ви б собі такої не хотіли" – та ясно, що не хотіли б. Я й нежитю собі не бажаю, а чогось страшного й фатального – і поготів. Та й хто би собі або комусь іншому чогось такого бажав? Усі жити хочуть.

Читайте також: "Стець отямився": в соцмережах жартують із відставки міністра інформполітики

Отже, що я хочу сказати. Цей пункт виводить усіх критиків повної або переважної відсутності інформаційної політики держави в поле Великої Моральної Провини Перед Хворою Людиною, а відповідальність за роки повної або переважної бездіяльності державного органу пропонує списати на стан здоров'я, який став незадовільним для перебування на цій посаді.

Але скажіть: а під час призначення і протягом кількох років цей стан був задовільним? А ще 10-15 років тому?

До чого тут розмови про стан стан здоров'я, якщо варто говорити насамперед про відсутність належної кваліфікації та принципову інтелектуальну неготовність фігуранта до такої роботи! Не сьогодні й не вчора – завжди.

Він не просто не був усі ці роки незамінним. Він був не на своєму місці. Таке трапляється. Тож навіщо самодурське кадрове рішення виводити з-під вогню критики в такий спосіб? Що це нам усім принесе, крім ще більшої скорботи?

А тепер повне бінґо – ніхто не винен ні в цьому призначенні, ні в повному провалі інформаційної політики. Окрім критиків, звичайно. Бо "людина хвора". І вже мало хто наважиться сказати, що це була помилка, поразка, безглузда дія.

Всі раціональні конструкції, будь-яка критика призначення і невдалого кроку з боку держави та відповідальних осіб у ній розбиваються об підступну хворобу, що, як з'ясувалося тепер, паралізувала, унеможливлювала, заважала, перешкоджала і просто все нам усім пере*рала.

"Вбивця родини хворів на шизофренію" – "Ах, тоді вибачте".

А ви переконані, що з нами все гаразд? Точно?

Читайте также: Не утиски свободи слова, а боротьба зі впливом ворожих спецслужб

ОК, а винен тепер хто? Ті, хто роками ставив і продовжує ставити риторичні або конкретні питання: чому нема англомовного сайту, чому нема англомовного телеканалу, чому не блокується це, чому не розвивається те, чому не відреагували на це, чому не спростували те, чому не налагодили за кілька років те, що можна було зробити за кілька тижнів, чому нема п'ятого, чому нема десятого, чому в інформаційній політиці нашої держави під час війни повний прокол і круглий нуль?

Знаєте, це не візантійщина і навіть не славнозвісне "світло української традиції" з її фобіями і забобонами, а повернення до рефлексів первісного ладу з його страхом перед злими духами й тотемними тваринами. І я не вважаю такий стан нормальним.

І так, я знаю, що мене поб'є грім, трафить шляк і лизень злиже. Уже не кажучи про язик, який 100% відсохне. Головне, аби ви ходили здорові.

Прошу вибачення перед усіма.