Вступ Чорногорії до НАТО можна вважати невеличкою, однак болючою поразкою РФ на Балканах, куди нині зорієнтовані розвідувальні потужності ФСБ та російського ГРУ. Нещодавно російські агенти через сербських націоналістів намагалися зірвати спробу вступу, влаштувавши держпереворот, який однак, було вчасно попереджено чорногорськими спецслужбами. Вступ до НАТО можна розглядати як однозначну гарантію безпеки, однак, слід остудити гарячі голови, які сміливо твердять про прийняття Чорногорії до Альянсу як позитивний сигнал для України, мовляв: "ви наступні".

Для України питання вступу до Альянсу досі залишається лише далекою фантазією, великою мірою в силу цілої низки причин, зокрема як через політичні (зовнішньополітичний тиск РФ, неготовність ФРН та Франції до значного розширення євроспільноти, гаряча фаза Російсько-Українського конфлікту, внутрішньоєвропейська криза лібералізму, що поряд з міграційною кризою провокує недовіру до розширення євроспілки), так і внутрішні причини (корупція, високий рівень злочинності, несформованість середнього класу, криза довіри до владних інститутів, ріст тіньового сектору економіки).

Проблема євроінтеграції ось-ось випаде з топ-лозунгів української політики, в силу того, що занадто багато було спекуляцій довкола цієї теми, занадто багато було криків "за" і "проти", аби український виборець втомився від такої поставки питання. Окрім того, президентська команда занадто акцентувала на питанні отримання безвізу, при цьому абсолютно не будучи професійними комунікаторами всі потенційні плюси від його підписання фактично були втрачені. Як бачимо, інформаційна політика держави "просідає" не лише у питаннях історичної пам'яті чи війни. Євроінтеграція як політична технологія вже практично вичерпала свій потенціал, при цьому отримання безвізу Україною є певною "крапкою" в євроінтеграції на кілька років.

Читайте також: Расширение НАТО на Балканах, или поражение Путина в Черногории

Це можна трактувати перш за все як політику Брюсселю: безвіз надають, однак за умови, що найближчі 5-7 років Україна орієнтуватиметься на внутрішні (перш за все реформи) аспекти євроінтеграції, а не буде звертатись з черговими проханнями до ЄС. Таким чином, ЄС залишився умовно таким же далеким, як і десять років тому, однак тут є свої нюанси. Прийняття України до НАТО також навряд чи реальне в нинішній ситуації (гарячі точки на Сході, територіальні суперечки з РФ є фактором, який робить членство в Альянсі неможливим навіть суто формально).

Приклад з швидким вступом Чорногорії до Альянсу - цікавий, але не показовий. Реформувати безпековий сектор Чорногорії не така вже і велика складність: Збройні сили складають лише одна сухопутна бригада та ескадрилья гвинтокрилів (частина з яких навіть не бойові), військово-морські сили відсутні, спецслужби вкрай нечисельні. На цьому тлі реформування ЗСУ та Нацгвардії є просто титанічною роботою, особливо якщо врахувати що вона ведеться не дуже ґрунтовно і лише в деяких частинах впроваджуються західні практики і підходи (тут в першу чергу виділяються війська ССО, 3 та 8 полки ГУР МО, полк НГУ "Азов", окремі мобільні підрозділи ДПСУ).

Читайте також: Робота над союзом: як Трамп шкодить НАТО

Отож, до повноцінного вступу у євроструктури Україні ще дуже далеко, найголовніше поле роботи як завжди залишене всередині країни. У таких умовах вкотре акцентую: євроінтеграція як політична технологія потроху знецінюється, настає час опори на власні сили. Чи зможемо ми бути сильними і самостійно - і є те питання, яке визначить наші подальші перспективи та можливі умови наших євроінтеграційних позицій.