Коли їдеш до Києва зі сторони Крюківщини, бачиш силу-силенну бігбордів від забудовників: "Новая фишка: квартира-малышка". Іншими словами, це не квартира, а місце для душової кабіни, унітазу, односпального ліжка та столу без стільців.

Читайте також: Гіркий контекст суцільних "якщо" в українській освіті

Аналогічна думка про отаку своєрідну "новую фишку" виникає в мене, коли читаю матеріали про "оновлені" навчальні програми загальноосвітніх шкіл для 5-9 класів.

Не буду вдаватися в їхній фаховий аналіз та роздуми про причини, чому з деяких тем - одна година плюс, а з інших - одна година мінус. То зроблять фахівці. Турбує інше.

Читайте також: Звернення до заможних українців

Якщо ми не втомлюємося у всіх ЗМІ кричати про педагогічну свободу вчителя, то чому вчителю диктуємо, скільки годин і яка тема має вивчатися... Чому не дамо право кожному вчителю самостійно розробляти навчальні програми, опанування яких забезпечило б виконання Державних освітніх стандартів?

Яка ж це свобода, коли Держстандарти маємо старі, а програми "оновлені" та затверджені зверху. Це не свобода, а "квартира-малышка", у якій не лише повітря для того, щоб вільно дихати, не вистачає, але навіть й простору, щоб ноги витягнути, немає..