Толерантність. Це те, чого Америка навчила мене за півроку. Я не страждала на расизм, гомофобію чи інші прояви дискримінації. Просто в Києві я не перетиналась із людьми, які не приховують свою нетрадиційну орієнтацію, із темношкірими. Неслов'ян, людей інших релігій у моєму колі знайомих теж було небагато. Ну і українські ЗМІ цю тему переважно ігнорують. Тому у цій бульбашці складалось враження, що їх не існує. Але це не так.

Натомість Вашингтон - неймовірно розмаїтий. Люди із білою й чорною шкірою, «латино», китайці та індуси, мусульмани і баптисти, євреї і буддисти. Кипуча суміш.

І все ж коли знайома покликала на вечірку до колежанки, а двері відкрила, як виявилось, її дівчина, я здивувалась: наскільки ця згадка була неважливою, так би мовити, «між іншим». Так само, коли на вечірці у друзів познайомилась із кількома хлопцями, що віддають перевагу хлопцям.

Читайте також: Почему я не пойду на марш равенства?

Але в Америці це так швидко увійшло у норму, що я припинила сприймати людей винятково через призму їхньої орієнтації. Тому коли мої гетеросексуальні знайомі сказали, що ідуть на щорічний ЛГБТ-парад у Вашингтоні й радять прийти і мені, бо це дуже весело, я погодилась без жодного сумніву. І не пошкодувала.

Варто сказати, що будь-які паради у США (наприклад, на День Святого Патріка, День памяті, День незалежності, День подяки) - це велика й яскрава подія. І так склалось, що моїм першим парадом у США став ЛГБТ-Прайд, Capital Pride ( https://ukrainian.voanews.com/a/3895999.html). В якому я не просто була глядачкою, а брала участь!

Кілька слів про те, як формується парад. У ході можуть брати участь лише зареєстровані учасники, які роблять пожертви в організаційний фонд. Це можуть бути як приватні особи, групи людей, так і приватні компанії, неприбуткові організації чи навіть країни через працівників посольств. Між іншим, останніми роками активісти почали нарікати, що корпорації тепер надто зловживають цим задля своєї реклами.

На Capital Pride подруга йшла разом зі своєю компанією (і начальницею, яка прийшла з донькою... і дружиною - ще одна несподіванка для мене). Зареєстрували й мене. Учасникам треба було підписати папірець, що якщо під час ходи впадеш, не можеш позиватись до компанії, а ще що даєш згоду на те, щоб тебе фотографували.

Натомість видали футболки із назвою компанії, веселкові прапорці, веселкові бандани, різнокольорові пластмасові намиста, воду, паперові віяла, полотняні сумки. Найметикуватіші компанії видавали співробітникам веселкові парасольки - спека була неймовірна, дихати можна було лише в тіні.

А ще нам видавали купу «роздаткового матеріалу»: ті ж віяла, намиста, прапорці, цурерки-карамельки, які ми роздавали глядачам під час самої ходи. І вони розлітались, як гарячі пиріжки!

Атмосфера була неймовірна! Люди щиро раділи. Танцювали, давали одне одному «п'ять», обіймались і цілували у щоки, вітали одне одного словами "Happy Pride!" (якщо вірити тому, як це слово переклав Facebook, то це «Щасливої Гордості!»).

На ці вихідні до Вашингтона дійсно зїхались представники ЛГБТ-спільноти з усієї країни. Так, були чоловіки на підборах, з макіяжем і у спідньому. Але більше було просто усміхнених облич. Дуже багато прийшло гетеросексуалів. Я бачила величезну кількість батьків із дітьми, традиційних пар. Тоді я зрозуміла, чому такі паради називають «святом любові».

ЛГБТ - це не заразна хвороба. І якщо ти поспілкуєшся із цими людьми, не побіжиш через день до лікаря змінювати стать. І такі паради важливі не для представників нетрадиційної орієнтації. Вони й без того знають, із якими утисками стикаються. Паради важливі для гетеросексуалів. Адже ми маємо побачити, що існують різні люди, інші люди. І вони теж заслуговують на повагу.

Читайте також: Між націоналістами та учасниками Маршу Рівності у Києві почалися сутички. ФОТО

P. S. Я вагалась, чи писати цей пост, адже навіть найбільш нейтральні мої замітки про їжу чи транспорт несподівано отримували досить критичні коментарі. Але я вирішила, що говорити про це треба. Суспільство змінюється, хай як цьому опираються.

Врешті, згадаймо історію. У 6 столітті християнський собор розглядав питання про те, чи є жінка homo, людиною. І за словами мого професора, врешті жінку визнали людиною лише тому, що церква вирішила, що мати інтимні стосунки із тваринами - гріх.

Будь ласка, рухаймось вперед, а не назад.