Гельмут Коль мав багато сильних сторін. У некрологах після його смерті пишуть про видатні політичні таланти й далекоглядність у справі возз'єднання Німеччини та Європи. Він був непохитним прихильником трансатлантичної спільноти і став піонером у вибудовуванні відносин із Росією після 1991 року.

Але варто також пам'ятати про його слабкі сторони, зокрема страшенно короткозорий погляд на східних сусідів Німеччини.

Загалом Коль був другом Поль­­щі. Багато хто пам'ятає його славнозвісні публічні обійми з тодішнім польським прем'єр-міністром Тадеушем Мазовецьким на "месі примирення" 1989 року. Але він абсолютно не чув страхів поляків перед возз'єднаною Німеччиною. 1990-го Коль затягував із визнанням східного кордону Німеччини. На офіційному рівні Християнсько-демократичний союз – партія, яку він очолював – заявляв, що питання лишається відкритим. То був реверанс у бік політично впливових груп депортованих німців, яких після 1945 року жорстоко вигнали з території, що саме стала Західною Польщею.

Читайте також: Помер багатолітній канцлер Німеччини

Тодішні міркування Коля можна було обґрунтувати з політичного погляду. На носі були вибори, які треба виграти. Але він не зміг побачити, який вигляд це має в очах поляків, у котрих страх німецького реваншизму плекався десятиліттями комуністичної пропаганди. Проблему вирішив тиск із боку США: Джордж Буш-старший просто оголосив на спільній прес-конференції, що Гельмут Коль пішов у цьому питанні на поступки, хоча насправді американський і німецький лідери його навіть не обговорювали.

Ще менше співчуття виявив Коль до трьох інших країн, які дуже постраждали через домовленість між нацистською Німеччиною і сталінською Росією: Естонії, Латвії та Литви. Він украй мляво підтримував їхню боротьбу за незалежність. Натомість абсолютним пріоритетом для Німеччини були відносини з Михайлом Горбачовим. Коль відмовився втрутитися навіть у січні 1991 року, коли литовці гинули на вулицях Вільнюса під час невдалої радянської інтервенції, спрямованої на те, щоб повернути країну до своєї орбіти.

Після того як "імперія зла" розпалася, Коль намагався загальмувати переговори про будь-яке розширення Європейського Союзу, що й казати про вступ нових членів до НАТО. Протягом останніх років на посаді канцлера Німеччини він жодного разу не відвідав країн Балтії і не прийняв їхніх лідерів у себе. Побував у Балтії лише раз, 1998-го (то був його останній рік при владі), на саміті Ради країн Балтійського моря – регіональної організації, до складу якої входить Росія. Коль не виявляв особливого ентузіазму й до багатьох колись захоплених країн, зокрема до України, якій увага Німеччини 1990 року була б аж ніяк не зайвою.

Усе це затьмарює чесноти Гельмута Коля. Возз'єднання Європи передбачає не лише згоду між великими державами, а й убезпечення життя для маленьких. Післявоєнне франко-німецьке примирення стало тільки міцнішим після включення країн Бенілюксу. А серйозним прорахунком Ostpolitik було те, що кращі відносини з Росією та, як результат, гармонійніша розбудова відносин усередині Німеччини ставилися вище за інтереси інших країн. Якщо говорити грубо, то західнонімецькі лідери домоглися бажаних відносин зі Східною Німеччиною за рахунок замирення Кремля. І це було зроблено коштом інших поневолених держав.

Читайте також: Європа потребує лідерів: програємо через брак сили волі

Поза сумнівом, у політичному сенсі Коль мав зв'язані руки: йому треба було, щоб Кремль вивів радянські війська з колишньої Східної Німеччини, і за це довелося заплатити колосальні гроші. Він мав зважати на думку виборців. Але його претензія на звання європейського державного діяча, а не тільки німецького політика була б обґрунтованішою, якби він трохи більше присвячував часу й спрямовував коштів країнам між Балтійським та Чорним морями, яких нікому було захищати й за непевне становище яких Німеччина історично є відповідальною.

Гельмута Коля німці називають "батьком нації": саме він зробив чи не найбільше для об'єднання ФРН і НДР в одну державу. "Ми втратили великого німця та великого європейця. Він зробив майже незрівнянний внесок у відновлення єдності нашої країни", – написала про свого колишнього наставника Анґела Меркель. У його уряді стартувала її політична кар'єра. Коль розпочав роботу на посаді канцлера в 1982 році ще в Західній Німеччині й залишався на ній найдовше від часів Отто фон Бісмарка – до 1998-го. Фото, де Гельмут Коль та Франсуа Міттеран тримаються за руки біля меморіалу Форту Дуомон, стало символом франко-німецького возз'єднання після кривавих протистоянь у Другій світовій. Крім того, Коль був поборником монетарного союзу й запровадження євро, хоча це йшло врозріз із громадською думкою в Німеччині. Пізніше політик припускав, що саме це зумовило його поразку Ґергарду Шредеру 1998 року. З активної політики Коль пішов у 2002-му, а з 2008-го через хворобу був прикутий до візка.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"