Зацікавленість Білорусі у співпраці з Україною зрозуміла, оскільки вона затиснута між Росією і Заходом, який до останнього часу намагався вплинути на режим Лукашенка, щоб припинилися репресії, щоб розпочалася певна демократизація цієї країни і щоб на загальновизнаних умовах Білорусь існувала як прикордонна з Євросоюзом країна. Тому для Лукашенка важливий прорив блокади, адже ще донедавна його вважали «останнім диктатором».

До того ж, Білорусь стала тим мостом, який пов’язує інтереси між українським та російським бізнесами. Враховуючи розрив прямих транспортних зв’язків і торгівлі з Російською Федерацією, Білорусь залюбки взяла на себе виконання цієї функції. І, звісно, має з цього певний зиск.

Крім того, у Лукашенка зберігаються надзвичайно складні відносини з Путіним. Оскільки у Росії лишається достатньо мало ресурсів, вона роздратована намаганням Лукашенка грати у свою гру.

Що дає Україні співпраця з Білоруссю — це філософське питання.  Виходячи з того, що Білорусь є союзною державою Російської Федерації, воєнно-політичним союзником РФ, вважає НАТО загрозою своїй національній безпеці, а на території Білорусі розташовано декілька військових об’єктів РФ, і зараз обговорюється посилення цієї присутності, Лукашенко являє собою загрозу українській безпеці.

Ба більше, якщо ми вважаємося країною з демократичними цінностями, ми не повинні закривати очі на ті безчинства, які коїть режим Лукашенка відносно до журналістів, політиків і активних громадян. У березні в Білорусі проходили мітинги, і вони були придушені надзвичайно брутально. Але тоді українська сторона нічого не заявила про неприйнятність таких речей.

Часто говорять про те, що Лукашенко контролює свою країну і не хоче стати частиною Росії, тому він і не нападатиме на Україну, і не дасть можливості зробити це Росії. Але ця теза надзвичайно слабка. По-перше, зважаючи на історію українсько-білоруських відносин, можна зробити висновок, що Лукашенко — не та людина, на яку слід покладатися. По-друге, оскільки ніхто не знає, якою є інфільтрація російських спецслужб в органи державної безпеки та збройні сили Білорусі.

 Згадайте, в Україні, принаймні на трьох посадах, були громадяни РФ — міністра оборони, керівника розвідки і СБУ, і вони займалися руйнуванням українських спецслужб, армії тощо. Звісно, такі ж зрадники були і в лавах спецслужб, і ЗСУ. Зараз ми бачимо, до чого це призвело — і під час окупації Криму, і на початку війни на Донбасі була паралізована система управління.

Читайте також: Мати засудженого у Білорусі бійця АТО закликала Порошенка допомогти добровольцям-іноземцям. ВІДЕО

Наскільки такі люди інфільтровані в білоруські збройні сили і спецслужби, ми не знаємо.

Відомо також, що Лукашенко, впродовж тривалого часу, викорінював усе національне, зокрема, мову, також залишалася й радянська символіка, російський і радянський пафос щодо тієї ж Великої Вітчизняної війни був державною політикою. Тому важко сказати, скільки в Білорусі людей, які більш лояльно ставляться до Москви як «столицы нашей родины», ніж до Мінська. Але точно можна сказати, що паростки демократії в Білорусі є під загрозою. Тобто навіть та умовна демократія, яка існує, буде втрачена, якщо цього захоче Кремль.

Крім того, Білорусь голосувала проти територіальної цілісності України в Генасамблеї ООН (тоді проти проголосувало 11 країн, включаючи Росію, Білорусь, Венесуелу тощо).

Не слід забувати, що у вересні відбудуться безпрецедентні навчання «Захід-2017», у яких братимуть участь і росіяни, і білоруси, пліч-о-пліч відбиватимуть якусь умовну агресію. Але насправді будуть відпрацьовуватися певні операції, в тому числі й проти України. Також буде відпрацьовуватися ядерний удар із тактичної зброї по Польщі.

Читайте також: Якою має бути співпраця України зі Грузією, а якою – із Білоруссю

Тобто Білорусь не є миролюбною країною, з якою можна про щось домовлятися і будувати стосунки. Україна зараз заграється і будує «замок на піску», але все розсиплеться, тільки-но Путіну захочеться чогось більшого від Білорусі. Наприклад, складно уявити, що в разі, якщо Путін вирішить завдати удару по Києву з території Білорусі, Лукашенко відмовиться від цього, в результаті чого удару не буде. Я собі не уявляю, що Путіна зупинить Лукашенко в цьому питанні.

Отже, Білорусь не може бути стратегічним партнером України, хоча такий статус за нею залишається. Ні з моральної точки зору, ні з точки зору реальної політики я не розумію, навіщо Лукашенка потрібно було приймати в Києві. Тим більше, що він неодноразово розповідав погані речі про Майдан, а в Білорусі й досі переслідуються її громадяни, які воювали на боці України на Донбасі. Тож ця країна (не люди, а державний апарат) є ворожою відносно наших цілей і цінностей, і так буде, допоки Лукашенко буде при владі.