Констянтин Паустовський у мемуарах "Повесть о жизни" згадує, як у 1918-1919 роках Україна мала візовий режим із більшовицькою Росією.

Читайте також: Навіщо запроваджують біометричний контроль при в’їзді в Україну

Він мав їхати в Україну й пішов у консульство. Візи треба було чекати кілька місяців. Відвідувачі консульства жили і спали поряд, на тротуарі, цілодобово...

Ніхто з консульства особливоо не переймався з цього приводу. Візи давали мимохіть, сильно "час від часу" й за незрозумілими суб’єктивним параметрами. У консульстві варився борщ, вмивалися лапами ситі коті та кричали замурзані діти. Щоб пришвидшити чергу, можна було дати хабара консульській кухарці. Хоч і це також не вирішувало по суті нічого...

Читайте також: Без динозаврів і "котлет по-київськи": значення безвізового режиму України з ЄС

Так я ото думаю, що не треба нічого нового вигадувать. Зробить, як уже було – й усьо. Така система в нас точно вийде!