MENU

Чому не знати чогось – аж ніяк не соромно

1674 0

У школі ми з друзями з азартом шукали в знаннях учителів прогалини. Останнім же часом вже мене самого піддражнюють фразами на кшталт "Як ти можеш не знати про цю унікальну методику навчання!" та "Як ти міг не чути про цей освітній стартап з Каліфорнії?!". І тут я зрозумів, наскільки радикально змінилося моє бачення світу за десять років, що пройшли від завершення школи. Сьогодні мені приємно відверто сказати "Я ніколи і близько не чув про таке" чи "Не маю про це жодного уявлення!". Бо хоч і знаю немало, але незліченно більше не знаю. І пишаюся тим, що усвідомлюю цей простий факт – бо саме він відділяє людину мислячу від людини хворої на синдром таксиста. А синдром цей починається ще в школі, коли нас привчають, що на кожне запитання існує правильна відповідь. 6 на 8 = 48. Америку відкрив Колумб в 1492 році. Навіть на запитання, які очевидно не мають конкретної відповіді, турботливий підручник вже підготував "орієнтовно правильні" відповіді. Не думай, просто завчи п'ять причин початку Другої світової війни. Чому саме п'ять? Ти справді хочеш про це поговорити?

Читайте также: Нічні страхи про школу: чому її досі ненавидять

У школі, а згодом в університеті, нас привчають до того, що не знати чогось соромно. Не знають лише ті, хто недовчив, чи ті, хто недостатньо розумні. Тому нас привчають списувати контрольні та копіпастити реферати, робити вигляд, що ми в курсі справ, про які ми не маємо жодного уявлення і видавати з себе експерта в усіх питаннях: від фізики до політики. У реальності ж ми маємо визнати, що навіть найбільш повні з доступних людству знань лише безкінечно наближають нас до істини, але так і не дають можливість осягнути її повністю. Безальтернативна ще вчора стара наукова теорія спростовується новою під тиском щойно встановлених фактів. Те, в чому ми були свято впевнені, виявляється ілюзією, викликаною неповнотою даних. На цілу низку фундаментальних запитань ("У чому сенс життя?", "Як нам побудувати процвітаючу країну?") у принципі не може бути знайдено правильних універсальних відповідей. Втім, ми вже звикли, що в кожнім разі потрібно продовжувати грати роль всезнаючого генія. "Знаю я їх, всі вони однакові", – зі втомою промовляє бабуся на лавочці коло під’їзду. "Потрібно лише зробити, як вони в Китаї / Німеччині / Уругваї зробили з цими крадіями", – починає водій таксі. Та чи ніколи не говоримо так і ми самі?

Читайте також: Чого може навчити філософія?

Але варто лише зізнатися: "Насправді, я цього не знаю" – і перед вами відкриється новий світ. Бо визнання власного незнання викликає бажання та відкриває можливість навчитися новому. Чесне окреслення кордонів своєї компетентності дозволяє не битися чолом об гострі кути реальності довкола. Нарешті, можливо, ви першим помітили, що те, що інші вважають знанням, насправді є його ілюзією: з таких спостережень зазвичай починаються успішні бізнеси, важливі наукові відкриття та суспільні прориви.

Не знати – це перший крок до інтелектуальної пригоди. Не знати – це прекрасно. Я не знаю – і не боюся про це казати. Бо визнання того, що я не знаю, відкриває мені двері для того, щоб дізнатися трохи більше.

Іван ПРИМАЧЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини