Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 27 липня

Тиск на Кремль: чому компроміс щодо санкцій проти Росії неможливий

Проект, який Сенат проголосував у червні, насторожив Москву і європейську владу. Під ударом опинилися російські підприємства нафтогазового сектора, чиновники, причетні до порушення прав людини і корупції, а також кіберзлочинці та структури, які постачають зброю президенту Сирії Башарові Асаду. З огляду на сировинний характер економіки, технологічну відсталість і рецесію, що триває, йшлося про санкції проти Росії як країни. Під загрозою опинилися кремлівські енергетичні проекти в Європі. Перш за все, "Північний потік-2". Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер за кілька днів до голосування в Конгресі заявив, що дії Вашингтона зачіпають економічні інтереси ЄС.

Україна без українського – це Україна з російським

Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться З російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без'язикою, хоч як її не називай – громадянською, політичною чи суперкультурною. Для дуже багатьох людей концепт "нація без мови та культури" просто означає націю з іншою мовою та культурою. Означає, але ніколи не називається. І це, як на мене, найбільша пастка. Вони ніколи не скажуть, що хочуть тут панування всього російського, але воно мається на увазі і стоїть в усіх установках за умовчанням. Бо, за великим рахунком, Україна без українського – це Україна з російським.

Чому багато українців почуваються бідними

У Німеччині діти із соціально слабких сімей, які потребують державної допомоги, не визнають себе бідними й намагаються компенсувати свій соціальний статус дорогими ґаджетами або марками (які їхні батьки насправді можуть собі дозволити). Коли подивитися на стан в Україні, то мені здається, що суб'єктивне відчуття бідності ще пов'язане з тим, що пропозицій добробуту набагато більше, ніж переважна більшість може собі дозволити. Коли я згадую радянські часи, то загалом відчуття бідності не було. Хоча, якщо оцінити об'єктивно, то це була біднота. Просто навколо був дефіцит у принципі фінансово доступних пропозицій, але які треба було ще "дістати". Бананів не хотілося, бо їх не було. Страшенно модного взуття також не хотілося, бо його не було. Не було чого хотіти, бо його не було довкола.

Український монастир на Лонґ-Айленді. ФОТО

Ґлен-Ков був місцем зустрічей. Сюди приїздили ветерани УГА, спілкувались про еміґраційне життя, згадували минувшину. Згодом ці ж ветерани або вже їхні вдови передавали до монастиря свої найцінніші речі: альбоми світлин, петлиці з одностроїв, військові нагороди. Грандіозний парк, що розкинувся довкола монастиря, чудовий пляж, якому можуть позаздрити Херсон чи навіть Одеса, – створюють неймовірну атмосферу затишку і спокою. Тут можна гуляти годинами, читати книгу, сидячи під величезним деревом, чи мовчки розглядати обриси старовинного маєтку, що скидається на декорації до голлівудського фільму. Ми залишали Ґлен-Ков вже в темряві. Враження роїлись у моїй голові, думки виникали одна за одною.

Чому нам конче потрібна реформа виборчого законодавства

Поведінка еліти – це квінтесенція поведінки громадян країни. Згадую вибори минулого року на Чернівщині й перемоги за гроші та гречку Березенка з Микитасем – і розумію цю різницю. Думаю, в українській політиці точно є відсотків 10-12 людей, які вчинили би так само.  Але це повністю відображає і відсоток реальних громадян, відповідальних за свій вибір. Одначе ми могли би покращити цю ситуацію, змінивши правила відбору в політику. Коли б гречка, гроші й інші подачки і телевізійна картинка не виплили б на поведінку виборця. Ось тому і вважаю, що без негайної реформи виборчого законодавства ми швидко свою еліту не народимо.

Сьогодні – 15 років жахливій трагедії на Скнилівському аеродромі

Сьогодні виповнюється 15 років зі дня трагедії на Скнилівському летовищі, в результаті якої загинули 78 осіб, серед яких 28 дітей. Трагічний інцидент стався 27 липня 2002 року під час святкування 60-річчя 14-го авіаційного корпусу ВПС України. У програму свята входила демонстрація фігур вищого пілотажу, які виконували пілоти першого класу групи "Українські соколи" полковник Володимир Топонар і другий пілот полковник Юрій Єгоров. Під час виконання фігури "напівпетля" на гранично низькій висоті літак зачепив дерево, а пізніше впав на землю, врізався в натовп людей. Пілоти зуміли катапультуватися і отримали лише незначні травми.

Давня халепа: українці на гачку маніпуляцій довкола патріотизму

Висновок? Та він простий, як колумбове яйце. Думайте, аналізуйте, не забувайте про бекґраунд персонажа, звертайте увагу на подібні випадки. Приклад – епатажний вибрик Лариси Ніцой. Я теж тоді її захищав, говорячи про те, що сам по собі випадок може бути корисним. Пройшов час. Виявилося, що користі від нього – лише самій Ніцой, яка все більше займається не популяризацією, а дискредитацією нового мовного закону. (Займається, бо має можливість – вона ж тепер відома; до речі, саме після тієї історії її почали запрошували на етери телеканалу… ZIK, де і працює Дроздов. Отакий от цікавий збіг. А, може, і не збіг, хтозна.) Не дозволяйте собою маніпулювати. Навіть землею з могили Петлюри. Навіть “турботою” про українську мову.