Для мене результати дослідження виявилися навіть несподівано оптимістичними. Вони ламають усталені стереотипи (у тому числі й мої), спростовують позицію тих власників і топ-менеджерів ЗМІ, які не прагнуть поширювати україномовний продукт.

Питання для дослідження та аналіз результатів здійснював Володимир Кулик, добре знаний у міжнародній експертній спільноті (викладав у Колумбійському, Єльському та Стенфордському університетах, а з 2013 р. – український представник в European Commission against Racism and Intolerance). Саме дослідження здійснив КМІС, а стаття надрукована у "Детекторі медіа". Нижче текст статті: 

Пояснюючи вживання у своїх виданнях або програмах лише чи переважно російської мови, українські медійні менеджери традиційно твердили, що цій мові віддає перевагу їхня авдиторія. У цих твердженнях була частка правди: українськомовні читачі охочіше споживали медійні продукти звичною для них російською, аніж російськомовні приймали українську, в якій за совєтських часів не мали потреби. Додаткову перевагу російській мові давало її істотне переважання серед міських читачів, які були заможніші й тому привабливіші для рекламодавців, ніж сільські, а в деяких випадках ще й фізично досяжніші для виробників. Ще одним важливим чинником успіху російськомовних продуктів була можливість їх використання на ринку не лише України, а й багатьох інших постсовєтських країн, зокрема найбільшому й найприбутковішому російському.

Читайте також: Мовне питання в Україні: зміни на краще все ж є

Тому протягом двох перших десятиліть незалежності частка української мови в медіях досить стабільно знижувалася, якщо держава не протиставляла ринковим перевагам російської мови законодавчих вимог щодо вживання української. Насамперед це стосується тих типів медій, де держава зовсім не реґулювала мововжитку, тобто друкованих та онлайнових, де навіть за президентів та урядів, начебто перейнятих долею української мови, її позиції послаблювалися. На радіо й телебаченні, де держава в певний час удавалася до реґулювання мововжитку, відбувалися більш чи менш рішучі зміни на користь української мови, які, втім, зупинялися чи навіть повертали навспак, коли реґулювання припинялося. Нарешті, в кінопрокаті до середини 2000-х років української мови не вживали практично взагалі, але від 2008 року, після ухвали Конституційного Суду про обов'язковість перекладу іншомовних фільмів українською, вона швидко вийшла на провідні позиції, яких не втратила навіть за часів Януковича.

Перемога Євромайдану, прихід до влади політичних сил, зорієнтованих на підтримку української мови, а особливо військова аґресія Росії суттєво змінили політичні й економічні умови функціювання українських мас-медій та преференції споживачів щодо вживаних у них мов. З одного боку, війна породила в суспільстві уявлення про те, що масштабна економічна співпраця з країною, котра стала ворогом, є не просто морально проблематичною, а й загрозливою для національної безпеки. Тому під тиском антиросійськи налаштованої громадськості влада заборонила обіг деяких типів російських медійних продуктів, насамперед фільмів і телепрограм, котрі явно демонстрували підтримку російської держави та її військових формувань. Згодом влада також наклала заборону на імпорт російських книжок "з антиукраїнським змістом" та заборонила провайдерам надавати користувачам доступ до популярних російських інтернет-ресурсів.

З другого боку, самі споживачі стали більше віддавати перевагу українській мові в різних медійних продуктах, навіть якщо в інших ділянках вони далі вживали переважно російську. Прибічники української мови вважають домінування російської в медійному просторі одним із найнеприйнятніших аспектів мовної ситуації в постсовєтській Україні. Тим часом навіть після Майдану та початку війни це домінування в деяких практиках послабилося не дуже істотно, а в деяких, як-от на телебаченні та радіо, не послабилося взагалі. Громадські активісти й діячі культури закликали владу втрутитися, проте медійні менеджери доводили, що продукти російською мовою дуже популярністю серед їхньої авдиторії й замінити їх українськомовними неможливо без істотної шкоди для якості. Тому, зокрема, вони заперечували проти запровадження квот української мови, до яких влада зрештою вдалася для музичних творів на радіо та для телевізійних програм.

Проте соціологічні опитування показують, що української мови в медійному просторі бажають не лише нечисленні активісти, а й мільйони пересічних громадян. Київський міжнародний інститут соціології вже тричі – в лютому 2012-го, у вересні 2014-го та травні 2017-го – проводив на моє замовлення опитування щодо мовної ситуації та мовної політики, важливу частину яких становили запитання про реальні та бажані мови споживання різних типів медій. Порівняння відповідей різних років показує в усіх випадках істотне зміщення преференцій від російської мови до української, із певною варіацією масштабу залежно від пропозиції продуктів на відповідному ринку.

Читайте також: Промова про мову: як українській воювати з російською​​​​​​​

Почнімо з друкованих медій, преференції щодо яких змінилися найвідчутніше. Перше запитання стосувалися купівлі газет: респондентів запитували не лише про мову, а й про статус найохочіше купованої газети, але нас тут цікавитиме тільки мовний вимір. Як видно з Таблиці 1, українську мову з часом стали вибирати частіше, а російську – рідше: якщо 2012 року дві мови були в цій практиці однаково привабливими, то 2017-го про вибір на користь української заявили принаймні вдвічі більше респондентів, ніж віддали перевагу російській. Це сталося за рахунок того, що українськомовні в повсякденному житті люди стали більше наполягати на газетах зручнішою для них мовою, а російськомовні – навпаки, менше. Це можна побачити хоча б за часткою респондентів, які сказали, що не звертають уваги на мову: з-поміж тих, хто взагалі купує газети, 2012 року так сказали 35 % українськомовців і 21 % російськомовців, а 2017-го – 23 % і 36 % відповідно. Крім того, серед російськомовців набагато більше зросла частка людей, які газет не купують, що можна пояснити швидшою переорієнтацією на інтернет-видання в містах, де вони переважно живуть. А якщо зважити також на дедалі більшу чисельну перевагу самої українськомовної групи (в останньому опитуванні про переважне вживання української мови в повсякденному житті заявили 49 % респондентів, а російської – 26 %), то попит на українськомовну продукцію нині значно переважає, навіть беручи до уваги велику групу "симетричних білінґвів", тобто людей, які вживають обидві мови приблизно рівною мірою. А отже, співвідношення мов у газетній продукції, де частка російської мови майже вдвічі вища, ніж української, зовсім не відбиває нинішньої "українізації" читацьких преференцій. Ясна річ, цей висновок слушний лише за умови, якщо люди справді думають і роблять так, як кажуть в опитуваннях.

Повний текст з таблицями тут