Національна безпека неможлива без особистої безпеки. Агенти ворога поселилися в домі кожного українського громадянина, який не переймається інформаційною гігієною.

Змінювати свої погані звички – жити так, ніби то не Росія на нас напала, а інопланетяни з голлівудського фільму – більшість не хоче.

Бо як обійтися без душевних російських серіалів, які ментально ближчі постсовковому поколінню, без російського репу, без  всіляких шоу і сопливих житейських історій  та рецептів, мета яких показати, що ворог має людське обличчя.

Хоча, як кажуть у нас в Галичині, ліпше з мудрим згубити, ніж з дурним знайти.

Читайте також: "У нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна - суцільне поле бою", - письменниця

З мудрими не цікаво, це як після «Бандитського Петербурга» дивитись "Сім самураїв".

Я недаремно написала «Сім самураїв».

Старий фільм геніального Куросави демонструє, як треба боротися людям честі проти бандитів. Але хто в нас люди честі?

Ті, кого жінка ховає в гаражі від повістки на фронт, ті, хто їде на заробітки в країну агресора, бо там життя таке саме примітивне і звичне, як в Україні, тобто повсовкове, і не треба вчити мову, дотримуватись цивілізованих правил?

Чи, може, ті, які втікають з України від корупції, вульгарності і неможливості реалізувати себе?

Чи просто ті, для яких рів з крокодилами, тобто приватна безпека – це багато грошей, які вирішують всі проблеми?

Тепер дивіться, що з того вийшло.

На війні за тих дядьків, які ховаються від обов’язку захищати Батьківщину, гинуть зовсім юні, вісімнадцятилітні.

Посполиті встають з колін після того, як проїде похоронний кортеж і їм нема гадки, що той хлопчина з Пустомит чи Полтави міг би не загинути, якби вони не відкупили своїх чоловіків і синів-тридцятиліток у військкоматі, бо зрілий чоловік обережніший і досвідченіший.

А коли здоров’я не дозволяє, то можна готуватись до самооборони, принаймні, тренувати тіло і дух. Але ворог – це не росіяни, а інопланетяни, і з безвізом можна тепер втекти і в Європу.

Вони всі, правда, кажуть, що будуть захищати свою родину. Тобто просто втечуть, бо для них Батьківщина, там де заробіток. Ті, хто не зможе втекти,загинуть.

На це є також приповідка: чому дурний – бо бідний. Мати  навчила їх любити лише себе, а не ближнього, не навчила любити Україну такою, яка вона є, а не такою, яку збудує для них влада.

Школа не навчила критично і незалежно мислити. Дух інфантилізму завадив стати дорослими. Культура, наука і освіта в Україні опущені нижче плінтуса, бо засоби масової інформації здатні імітувати все і навіть видрукувати на принтері зразок для наслідування, імітацію людини – бездумного і безпечного споживача, який живе у віртуальному світі з віртуальною війною. Навіщо справжнє, коли є імітація?

Читайте також: Влада зацікавлена у тому, щоб ми усвідомили власне безсилля 

Заламувати руки і розпачати – це теж імітація, театр, ознака незрілості. А ось рів з крокодилами довкола свого розуму і серця – це реальність.

Рів між чужорідним і ворожим, між якісним і неякісним, між честю і безчестям може викопати кожен і отримати моральну втіху від того, що відтепер ніхто не зможе  окупувати ні його тіло, ні душу.

А коли таких людей стане багато, тоді й засудять тих, хто вкрав гроші на державний рів з крокодилами, за законами воєнного часу.