Чергова річниця відродження незалежності України і четвертий рік московсько-української війни. В горах інтернет погано працює, тому виходжу в мережу епізодично. Тому на передодні визначального Дня, коли немає можливості довго підводити підсумки, надсилаю Друзям і ворогам на обговорення свій погляд щодо неналежного виконання президентом своїх конституційних обов'язків у сфері зовнішній політики. Я не є достатнім фахівцем з міжнародного права, та воно і не може бути тут домінантою, тому свій погляд ґрунтую на конституційному праві, але з елементами норм міжнародного права, щоб показати бездіяльність наших керманичів на дипломатичному фронті боротьби з московським ворогом.

Росія - незаконний член Організації Об’єднаних Націй

В 1945 році 46 країн світу, що брали участь у переможній боротьбі проти країн-агресорів, які розв’язали Другу світову війну, утворили Організацію Об’єднаних Націй (ООН) – як міжнародного гаранта мирного існування народів на планеті Земля. Серед головних держав-засновників цієї організації був Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Цю федеративну державу, як суб’єкта міжнародного права, було утворено у 1922 році на підставі Союзного договору між 4-ма незалежними державами, що виникли після розпаду у 1917 році Російської імперії. Такими державами-засновниками тоді були Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР), Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (ЗСФРР), Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), Білоруська Соціалістична Радянська Республіка (БСРР). 

На момент утворення ООН федеративна держава СРСР вже складалась із 16 союзних республік, кожна з яких мала свої інститути влади – парламент, уряд, суди і свій бюджет (формально наближений аналог державного устрою США). Певною ознакою їх відносної самостійності було також те, що двом республікам із цього союзного утворення – УРСР і БРСР, як основним жертвам гітлерівської агресії із складу СРСР, було надано статус суб’єкта міжнародного права і вони стали рівноправними членами ООН у числі 46 країн-засновників. 

Читайте також: Нищета, вождизм, бесправное население. В Донецк вернулся СССР. ФОТО 

В конгломераті федеративної держави під назвою СРСР, таке державне утворення як РРФСР (Росія), хоча було і основним, але лише одним із 16 юридично рівноправних складників. Населення Росії складало тоді десь 50% від населення СРСР, а територія її тоді була менше ніж зараз, оскільки Карелія, яка сьогодні є її автономною частиною, в період утворення ООН була союзною Карело-Фінською Радянською Соціалістичною Республікою (1940-1956 роки), тобто була елементом Союзу, а не Росії.

В грудні 1991 року засновники союзної держави – РРФСР, УРСР, БРСР (її четвертий засновник – ЗСФРР припинила існування ще у 1936 році в зв’язку з утворенням Азербайджанської, Вірменської і Грузинської союзних республік) оголосили свою волю про припинення дії союзного Договору 1922 року про утворення СРСР. Ще у вересні 1991 року УРСР і БРСР, як члени ООН з 1945 року, змінили назви держав відповідно на – Україна і Республіка Білорусь. Оскільки СРСР як держава припинив своє існування, то він і перестав бути суб’єктом міжнародного права і членом ООН.

Виникає закономірне запитання – з яких правових підстав Російська Федерація (Росія) стала правонаступником СРСР і чи має вона на це таке право, чому їй автоматично надали право бути членом ООН і чи не допомогли їй узурпувати це членство в обхід порядку прийняття до ООН нових держав, оскільки на відміну від УРСР і БРСР власне Росія ніколи не була членом ООН. Станом на момент припинення існування СРСР і появи замість нього нових повністю вже суверенних 15 держав, власне Росії (вже разом з Карелією) належало 77 % території СРСР, а населення складало ледве 51% від загальної чисельності населення СРСР. 

Читайте також: Суд над боржником. Строки позовної давності у господарському процесі

Звертаю увагу ще на суто документальні юридичні обставини. Україна в 1991 році не проголошувала незалежність від Росії, як, наприклад, це зробили Північно-Американські штати у 18-му столітті чи Індія у 20-му столітті, проголосивши незалежність від Британської корони. Для України в цьому не було необхідності. Як вже зазначалось, Україна під назвою УСРР була рівноправним суб’єктом укладання в 1922 році Союзного договору про створення союзної держави СРСР. З правової точки зору, жодна із всіх 15 союзних республік станом на 1991 рік не мала права бути правонаступником всієї держави СРСР. За приписами союзної і республіканських Конституцій та законів СРСР власне Росія була лише одним із суб’єктів утворення у 1922 році СРСР та його складовою частиною і не більше того. У цьому аспекті не має ніякого значення велика Росія чи маленька Естонія. 

Основними правовими підставами для такого твердження є наступні документи: 1) Акт Верховної Ради РРФСР (парламенту) від 12 червня 1990 року про проголошення її суверенітету (тобто відхід від СРСР); 2) Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, в преамбулі якої зазначено, що – «Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави-засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року … констатуємо, що Союз РСР, як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування»; 3) Постанова Верховної Ради РРФСР «Про денонсацію Договору про утворення СРСР» від 12 грудня 1991 року № 2015-І (Росія є єдиною із трьох засновників, що вжила термін денонсація договору); 4) В розвиток вказаної постанови З’їздом народних депутатів РРФСР було прийнято Закон від 21 квітня 1992 року № 2708-І, яким із Конституції Росії були вилучені положення про входження до складу Союзу РСР.

За наведених обставин є більш ніж сумнівною поява Російської Федерації у складі членів ООН і її Ради Безпеки в обхід загальним нормам, що регулюють порядок припинення членства в ООН суб’єкта, що вибув, і прийняття на його місце нового. Якщо ж в ООН такі дії були зроблені з яких-то причин, то постає запитання – що це за неоднаковий підхід до принципу рівноправності і звідки для Росії такі преференції? Чому, наприклад, Чехословаччина подала заяву про припинення її міжнародної правосуб’єктності та членства в ООН з прийняттям до ООН вже нових членів – Чеської Республіки і Словацької Республіки? Аналогічною є ситуація і з державами колишньої Югославії. Тому питання законності перебування Росії у складі ООН без її офіційного прийняття до цієї організації є закономірним і в цьому аспекті дивує відсутність наступальної позиції Української влади, а також мовчання світових охоронців принципів і приписів міжнародного права.

Якщо члени ООН, зокрема, і великі держави як її засновники, не лише дозволяють комусь зі свого середовища відступати від встановлених правил, а й «допомагають» їх порушувати, то вони таким чином породжують нового Гітлера. Нехай пригадають або вивчать історію про те, як починаючи з 1935 року, Гітлер, не лише з мовчазної згоди, а й з допомогою інших цивілізованих держав поступово порушував норми міжнародного права, що нарешті привело до Другій світовій війни.