Стрімкий розвиток сучасних інформаційних технологій та Всесвітньої мережі Інтернет відіграють важливу роль у різноманітних сферах життєдіяльності, суттєво сприяють активізації цивільного і господарського обороту та сприяють руху підприємництва в напрямку світової глобалізації. У зв'язку з невпинним розвитком інформаційних мереж з’являються й нові суспільні інститути, такі як «електронна комерція» (e commerce).

Українською владою визнається важливість застосування новітніх інструментів та належне функціонування ринку електронної комерції про що, зокрема, свідчить План заходів щодо дерегуляції господарської діяльності, затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 615-р від 23 серпня 2016 р. Згідно даного документу, передбачається прийняття актів, спрямованих на регулювання електронних правочинів, операцій з електронними грошима та електронного документообігу та інших нормативних документів у даній сфері.

Саме з метою визначення організаційно-правових засад діяльності у сфері електронної комерції, встановлення порядку вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-телекомунікаційних системпарламентом прийнято основний нормативний документ у даній сфері – Закон України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII). Більш детально на його положеннях ми зупинимось надалі.

Однак, незважаючи на викладене, у вітчизняній нормативно-правовій базі велика кількість питань у даній сфері залишається неврегульованою, що нерідко призводить до порушення прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.  Отже, належне та ефективне правове регулювання розглядуваних проблемна даний час є особливо актуальним. 

Читайте також: Сумнівне досягнення: чи варто радіти підвищенню рейтингу України від Moody’s

ПОНЯТТЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

Донедавна визначення дефініції «електронна комерція»  не існувало, однак цю прогалину було усунуто Законом № 675-VIII.

Так, відповідно п. 1 ч.1 ст. 3 Закону № 675-VIII, електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов’язки майнового характеру.

Цікаво, що даною статтею також покладено край раніше існуючим дискусіям щодо співвідношення понять «електронна комерція» та «електронна торгівля». Так, електронною торгівлею визнано господарську діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Таким чином, бачимо, що законодавець тлумачить електронну торгівлю як складову частину електронної комерції. 

ОЗНАКИ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

Перед тим, як відокремити ознаки електронної комерції, необхідно наголосити, що даному виду діяльності притаманні всі ознаки підприємницької (комерційної) діяльності з тим застереженням, що вона провадиться за допомогою Інтернету чи інших мереж.

Для повного та всебічного розуміння поняття «електронна комерція» слід виділити її основні ознаки:

1) комплексність : електронна комерція є  системним поняттям, котре включає в себе відносини у сфері електронних документів та документообігу, у сфері укладення правочинів, у сфері використання електронних підписів;

2) наявність мережі електрозв’язку : середовищем для вчинення правочинів та надання банківських послуг є мережа електрозв’язку;

3) диспозитивний підхід до вибору мережі електрозв’язку : не вимагається використання конкретної мережі. Звичайно, здебільшого така діяльність здійснюється з використанням Інтернету, однак не виключається можливість використання інших. Враховуючи стрімкість розвитку інформаційних технологій, виникнення нових шляхів обміну електронними документами не виключається;

4) невичерпність переліку правочинів, які можуть укладатись з використанням мереж електрозв’язку: законодавством не встановлено обмежень ні щодо предмету, ні щодо виду правочинів, які укладаються вищевказаним способом.

Разом з тим, слід наголосити, що правовідносини у сфері використання електронного цифрового підпису (ЕЦП) детально регламентуються Законом України   «Про електронний цифровий підпис», а не Законом № 675-VIII. Попри це, відсутні підстави вважати, що використання ЕЦП здійснюється поза рамками електронної комерції.  

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

У зв’язку зі специфічним характером та деякими прогалинами у законодавчому регулюванні даного інституту важливим є окреслення суспільних відносин, які входять в область електронної комерції.

Так, електронна комерція охоплює такі три групи суспільних відносин:

1) відносини, що пов’язані з укладенням правочинів у сфері господарювання з використанням мережі електрозв’язку;

2) відносини, що пов’язані з використанням та обміном електронними документами;

3) відносини, що пов’язані з використанням електронних підписів.  

ПЕРЕВАГИ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

Економічні переваги використання засобів електронної комерції важко переоцінити, до її переваг можна віднести:

• істотне зниження витрат на організацію та функціонування інфраструктури господарської діяльності;
• зниження витрат на рекламу;
• підвищення конкурентоспроможності та мінімізація собівартості товару;
• скорочення часу виходу на ринки, оперативність укладення та виконання господарських договорів;
• отримання доступу до глобальних ринків та істотне розширення ринку збуту товарів і послуг для продавця;
• доступність інформації про товари і послуги, що реалізуються;
• розширений вибір продукції, товарів і послуг для покупця.  

РІВНІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

Варто виділити наступні рівні правового регулювання відносин електронної комерції:

1. міжнародний;
2. регіональний (в межах Європи);
3. національний. 

МІЖНАРОДНІ АКТИ У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

Типовий закон UNCITRAL про електронну торгівлю від 1996 р.

Своєрідним взірцем для національного законодавства у розглядуваній сфері для різних країн визнається Типовий закон UNCITRAL про електронну торгівлю, прийнятий у Нью-Йорку у 1996 році (далі - Типовий закон UNCITRAL від 1996 р.)

Так, в Типовому законі UNCITRAL від 1996 р. розкрито наступні моменти:

• наведено використаний термінологічний і понятійний апарат;
• регламентовано питання про юридичну силу повідомлень і передачі даних;
• врегульовано укладення договорів в електронній формі та викладено їх основні ознаки;
• окреслено принципи міжнародної торгівлі в "епоху інформаційних магістралей";
• врегульовано питання документообігу перевезення вантажів тощо. 

Не буде перебільшенням стверджувати, що даний документ заклав фундамент правового регулювання діяльності у сфері електронної торгівлі та використовується для уніфікації міжнародного та національного законодавства. На доцільність імплементації Типового закону ЮНСІТРАЛ від 1996 р. вказано в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН А/51/628 ід 30.01.1997 р. 

Типовий закон UNCITRAL про електронні підписи від 2001 р.

Як вбачається з його преамбули, закон застосовується в тих випадках, коли електронні підписи використовуються в контексті торгівельної діяльності та не має переважної сили по відношенню до будь-яких норм права, призначених для захисту споживачів.

Закон UNCITRAL про електронні підписи від 2001 р. встановлює:

• режим для технологій створення електронних підписів;
• положення про дотримання вимоги щодо наявності підпису;
• поведінку підписанта;
• поведінку постачальника сертифікаційних послуг;
• процедуру визнання іноземних сертифікатів і електронних підписів. 

ЄВРОПЕЙСЬКІ АКТИ У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

• Серед інших, варто виділити наступні акти у даній сфері, які застосовують в Європі: Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 р. (Страсбург);
• Типова угода обміну при міжнародному комерційному використанні електронного  обміну даними, прийнята Європейською економічною комісією ООН та Центром  ООН 23.06.1995 р.;
• Угода про електронну комерцію (Рекомендація № 31, прийнята Центром ООН сприяння торгівлі та електронного бізнесу (UN/CEFACT), березень 2000 р., Женева)
• Конвенція про інформаційне та правове співробітництво, що стосується «Інформаційних суспільних послуг» від 04.10.2001 р.;
• Конвенція Ради Європи щодо кіберзлочинності від 23.12.2001 р.
• Декларація про глобальну електронну комерцію, затверджену Конференцією Міністрів Світової Організації Торгівлі (WT/MIN(98)DEC/2).
• Директива ЄС «Про електронну комерцію» від 08.06.2000 р.;
• Директива ЄС «Про правила та оподаткування Інтернет-торгівлі» від 01.04.2004 р.;
• Резолюція Європейського парламенту про безпечне використання Інтернету та нових он-лайн технологій від 02.12.2004 р.;

 Отже, в системі пріоритетів провідних світових держав питання електронної торгівлі зайняли важливе місце. Той факт, що електронна комерція є потужним важелем економічного зростання та надійною платформою для переходу національних економік на якісно новий виток розвитку, орієнтований на наукоємні інформаційні технології, вже ні в кого не викликає сумніву. 

НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ  

Правове регулювання електронної комерції здійснюється Цивільним кодексом, Законом України «Про електронну комерцію» та іншими законодавчими актами. При цьому, такі сфери як електронні платіжні системи, митне оформлення та оподаткування, конфіденційність, безпека, захист інтелектуальної власності потребують удосконалення правового регулювання.

Так, Цивільний кодекс України містить лише одну статтю, яка допускає можливість укладення правочину з допомогою електронних засобів зв’язку.

Згідно ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.В силу положень ч.3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Вищевикладені норми зацитовано із врахуванням змін, які було внесено до Цивільного кодексу України у зв’язку з прийняттям Закону № 675-VIII від 03.09.2015 р.

Слід вказати, що Закон  № 675-VIII, в цілому, є прогресивним актом, оскільки регулює значний масив суспільних відносин, які до його прийняття взагалі знаходилися поза рамками правового поля. Однак, закон працює недовго, окремі його положення потребують вдосконалення, а тому практикою в нього будуть вноситись корективи.

Серед позитивних нововведень Закону № 675-VIII слід виділити наступні:

• узаконено принципи електронної комерції;
• наведено тлумачення основних термінів;
• введено положення про учасників електронної комерції та визначено їх правовий статус;
• на покупця продукції через Інтернет розповсюджено правовий режим Закону України «Про захист прав споживачів»;
• викладено права та обов’язки сторін;
• наведено вимоги щодо інформації про об’єкти торгівлі;
• детально регламентовано процедуру укладення електронних правочинів;
• введено положення про захист персональних даних.  

Відтепер укладена у електронному вигляді угода прирівняна до паперової. У зв’язку з цим, такі угоди можуть бути використані як доказ в суді, що є прогресивним кроком. Однак, складнощі щодо доведення зацікавленою стороною змісту угоди залишаються. 

Істотним нововведенням є  покладення на продавця обов’язків щодо надання інформації. Так, відтепер він зобов’язаний:

·    надавати повну та достовірну інформацію щодо себе іншим учасникам правовідносин (найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження, відомості про ліцензію тощо);

·    надавати повну та достовірну інформацію щодо характеристик товару та його вартості (наприклад, відносно включення податків, послуг з доставки тощо);

·    забезпечувати повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам. 

Новим є і те, що покупець захищений Законом «Про захист прав споживачів».

Та найбільше зацікавлення викликає встановлена законом процедура укладення електронного правочину. Законом встановлено перелік інформації, яка має міститись в електронному правочині. Поряд із традиційними істотними умовами електронний договір може містити таку інформацію як:

·   технологія (порядок) укладення договору;

·   процедура створення та накладання ЕЦП сторонами договору;

·   процедура внесення змін до умов договору;

·   спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт);

·   спосіб обміну  інформацією та електронними повідомленнями;

·   технічні засоби ідентифікації сторін;

·   умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

·   посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

·   спосіб зберігання та пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

·   можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору.

 Інші Закони України та інші підзаконні нормативно-правові акти розрізнено регулюють сферу застосування тих чи інших елементів електронної комерції. Серед найважливіших законів можна виділити такі:

• Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р.
• Закон України «Про обов’язковий примірник документів» від 09.04.1999 р.;
• Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04. 2001 р.;
• Закон «Про телекомунікації» від 14.05. 2003 р.
• Закон України 2Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р.;
• Закон України  «Про електронний документ та електронний документообіг» від 22.05.2003 р.;
• Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 р. 

Так, Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 р. прийнято парламентом з метоюреалізації завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні. Даний документ є концептуальною основою для розробки завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні. Він, зокрема, декларує державну підтримку нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг), вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин тощо.

Особливу зацікавленість викликає наступне твердження законодавця: «З метою реалізації зазначених принципів необхідно підготувати та прийняти Інформаційний кодекс України, включивши до нього розділи, зокрема про засади електронної торгівлі». І хоча Закон було прийнято в 2007 році, Інформаційний кодекс не прийнято і понині.

Закон України «Про інформацію», в першу чергу, визначає поняття документа у сфері інформаційних відносин та в статті 27 вказує, що це – «... передбачена матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації на папері, магнітній, кіно, відео, фотоплівці або на іншому носієві».

 Правовий статус електронного цифрового підпису та відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису регулює Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р.

Досить детально окремі аспекти електронної комерції висвітлено в Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Він, по суті, став першим нормативним актом, який має силу закону і закріплює поняття електронного документа та електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). Навіть враховуючи те, що сфера його застосування досить вузька, положення закону щодо визначення та використання електронних документів та ЕЦП можуть бути використані  для розроблення комплексного закону «Про електронну комерцію».

Закон України  «Про електронний цифровий підпис» регламентує використання ЕЦП, тобто присвячений окремому блоку суспільних відносин у сфері електронної комерції , вводить певний термінологічний апарат, а також визначає поняття та правовий режим ЕЦП. 

• Варто навести і деякі підзаконні нормативно-правова акти в сфері електронної комерції: Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22;
• Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління НБУ  від 17.03.2004 № 110
• Положення про електронні гроші в України, затверджені Постановою Правління НБУ від 04.11.2010 № 481
• Положення про захист електронних банківських документів з використанням засобів захисту інформації Національного банку України, затверджене Постановою Правління НБУ від 26.11.2015 № 829;
• Правила організації захисту електронних банківських документів з використанням засобів захисту інформації Національного банку України, затверджені Постановою Правління НБУ від 26.11.2015 № 829.

Як бачимо, дані нормативно-правові акти мають вузьку сферу застосування та використовуються, переважно, у банківських операціях. З огляду на це, важливим є прийняття підзаконних нормативно-правових актів у сфері електронної комерції, які б мали загальних характер.

Читайте також: Украинские лидеры должны татуировать графики роста ВВП на своём теле – Дубилет

ПРОБЛЕМНІ МОМЕНТИ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ

У зв’язку зі стрімким розвитком інформаційних технологій, правовою неврегульованістю суспільних відносин у сфері  електронної комерції та їх специфічним характером на практиці виникає ряд проблемних моментів. Серед основних можна виділити наступні:

-            проблема індивідуалізації суб’єктів;

-            складнощі у підтвердженні отримання акцепту, переданого із використанням інформаційних мереж;

-            проблема визначення законодавства, що застосовується у зв’язку із транснаціональним характером електронної комерції;

-            відсутність чіткої міжнародної уніфікації положень у сфері електронної комерції;

-            специфічний характер правовідносин;

-            швидкий розвиток інформаційних технологій, що ускладнює оперативне правове реагування та внесення відповідних змін до законодавства.

Таким чином, незважаючи на значний крок у сфері електронної комерції, зроблений у зв’язку з прийняттям закону № 675-VIII, багато проблем залишається невирішеними. Впровадження його положень на практиці є непростим, оскільки велика частина ринку онлайн-комерції знаходиться в тіні. А оскільки контроль за його суб’єктами зі зрозумілих причин ускладнено, то очікувати на виведення ринку в правове поле буде занадто оптимістичним. Аж ніяк не сприяє вирішенню проблемних моментів відсутність чіткого механізму ведення бухгалтерського обліку та системи оподаткування у даній сфері.

Крім того, необхідним є прийняття деяких нових нормативних актів у сфері електронної комерції та внесення змін до вже існуючих.

Слід зазначити, що в Україні не врегульовано питання щодо вирішення спорів між особами, якими укладено електронний правочин.

Не краща ситуація склалася і при використанні електронного документу як доказу в судах. Так, у суду наявний обов’язок прийняти подані стороною документи на підтвердження укладення правочину, однак в такому випадку кожна зі сторін має можливість у якості доказу подати свій варіант документів . Незрозуміло як буде вирішуватись проблема, оскільки отримання власного електронного підпису покупцем на сьогодні є досить проблематичним.

Отже, уповноваженими державними органами проведено значну роботу у даній сфері, але разом з тим правове поле у сфері електронної комерції далеке від ідеального та потребує вдосконалення.