Невблаганно наближається 14 вересня поточного року, коли в Білорусі та навколо неї почнуться надзвичайно масштабні навчання російських військ "Захід-2017", пише для "Тижня" Ігор Лосєв

Будь-які навчання армії можуть легко стати бойовими діями. Так було зі Грузією 2008 року (все почалося з російських навчань),так було з Україною в 2014-му. Між іншим, коли РФ почала провокувати хаос у Криму і розпочала провокативні пересування своїх військ, деякі досвідчені українські діячі запропонували негайно розпочати на півострові навчання української армії. Отже, від навчань до війни відстань доволі невелика. Тому ОБСЄ і вимагає особливого контролю над будь-якими військовими навчаннями в Європі…

Росія заявляє, що "Захід-2017" збере на загал небагато живої сили, десь приблизно 13 тисяч військовиків. Однак насправді їх може бути в рази більше,спробуй перевір. Там може бути й 100, і 200 тисяч солдатів та офіцерів. Влітку 2017 президент Білорусі Лукашенко здійснив підозрілий візит до Києва, де урочисто обіцяв президентові Порошенку, що Білорусь не стане плацдармом для війни проти України. Деякі українські оглядачі страшенно зраділи: "Лукашенко дав гарантії!" Невже Кремль, якщо він прийме стратегічне рішення, буде зважати на свою нехай примхливу, але маріонетку? У 2008 році Кремль не почув протести українського лідера Віктора Ющенка, коли російський Чорноморський флот, вийшовши з українського Севастополя, пішов обстрілювати узбережжя Грузії. То чому тепер усе має бути по-іншому? Невже Путін і Ко вважають Лукашенка керівником незалежної і суверенної держави? Смішно…

Міністр оборони України Полторак і начальник Генштабу Муженко кажуть про велику спокусу для Москви після закінчення навчань залишити в Білорусі техніку, зброю, бази постачання й систему ППО на кордоні з Україною. Політологи кажуть про спокусу поміняти Лукашенка на абсолютно маніпульованого васала. Проте чомусь майже ніхто не каже про найбільшу спокусу: завдати удар з тилу по Києву, щоб одним кидком танкових армад розрубати "гордіїв вузол" антиукраїнської війни й поставити цілий світ перед доконаним фактом.

Захід, звісно, буде дуже обурений і більш ніж зазвичай стурбований. Москва це переживе. Захід 50 років не визнавав окупації та анексії Естонії, Латвії і Литви. Але хіба естонцям, латишам і литовцям було від того легше? Чомусь не чутно закликів організовувати міцну оборону на півночі України. А що ми маємо на півночі, в Житомирській, Рівненській і Волинській областях? Ми маємо там наразі відкрито не проголошені "бурштинові республіки", де місцева мафія створила свої озброєні загони, що охороняють бурштиновий "клондайк", куди не завжди можуть потрапити українські правоохоронці. Завтра завдання бойових "бурштинових загонів" можуть суттєво змінитися. Російські спецслужби, починаючи з жовтневого перевороту 1917 року, мають величезний досвід і віртуозний хист у роботі з кримінальними угрупованнями. Так званий революційний порядок у таборах ГУЛАГу підтримувався значною мірою руками "соціально близьких" більшовикам на їхньому "озброєному загону партії" ( ЧК, ГПУ, НКВД, МГБ, КГБ).

Читайте також: Навчання "Захід-2017": небезпеки для Білорусі та її сусідів

"Соціально близькими" партійні бонзи й чекісти називали кримінальників. Під час розпаду СРСР КГБ здійснював терор у бунтівних радянських республіках незрідка також руками кримінальників, з яких формувалися псевдополітичні озброєні угруповання з метою дестабілізації життя республік. У Криму на початку 90-х років ХХ ст. під проводом Ліберально-християнської (братва з гумором!) партії Криму, що була створена паханом Поданьовим, почалися масові криваві розбірки між "лицарями первинного нагромадження капіталу" із застосуванням автоматів і кулеметів. Кримські оглядачі з іронією називали ЛХП "партією розстріляних" за аналогією зі французькою компартією часів нацистської окупацією. Тільки тут розстрілювали не нацисти,а кримінальні конкуренти… Все це аж ніяк не сприяло стабільності молодої Української держави на теренах півострова. Для підриву стабільності Москва використовувала кримські банди "Сейлем" і "Башмаки", що тероризували кримських татар і українських активістів, організовували політичні провокації, а в 2014 році ці банди стали однією з найважливіших складових проросійської "Кримської самооборони", що в перших лавах блокувала українські військові частини та бойові кораблі,а вже за їхніми спинами просувалися фахівці з ГРУ ГШ ЗС Російської Федерації, це ті, кого назвали "зеленими чоловічками" .

Як показав досвід останніх десятиліть (в Україні, Молдові, Грузії, країнах Балтії), кримінальні кола є дуже привабливим об’єктом для вербування,для створення всіляких потрібних Кремлю "рухів", де кримінальне важко відділити від політичного. Що вже далеко ходить, коли нинішній російський очільники Криму Сергій Аксьонов мав у відповідних структурах "поганяло" ( як там елегантно висловлюються) "Гоблін". На "урків" легко списувати політичні вбивства,терористичні акти, будь-які дестабілізаційніі дії тощо.

Що ж може бути на Волині (мається на увазі не нинішня адміністративна одиниця,а вся ця історична область України) під цим кутом зору? Звісно,у випадку російського вторгнення,в цих регіонах у відносинах із бурштиновою мафією буде широко використовуватися підкуп, як грошовий,так і політичний (у вигляді пропозицій "бурштинової автономії" під прапором вільного "народного" видобування сонячного каменю і невтручання в цей цікавий процес "київської бюрократії"). Можливе використання бойових бурштинових загонів проти ЗСУ і правоохоронних органів України. Не варто відкидати й формальне проголошення "ВНР", "РНР" і "ЖНР". І ясна річ,не забаряться російські танки на прохання "змученого катуваннями київської хунти" бурштиного люду…

За таких умов Україні буде надзвичайно важко організувати територіальну оборону прикордонної смуги з Білоруссю. Якщо сьгодні (а це,на жаль, факт) у мирній ситуації Україна практично не контролює прикордоння на півночі, то що може статися, якщо там з’являться російські війська? Бойові підрозділи російських спецслужб? Почнеться потужна сфокусована і цілеспрямована, зорієнтована саме на цей регіон спецпропаганда? Крим показав, що особливо багато людей для підтримки Росії не треба, досить лише кількох відсотків для телекартинки, решту зроблять штатні й кадрові російські фахівці.

Чи розуміють всі ці обставини і загрози у вищому військово-політичному керівництві України чи наївно сподіваються на "гарантії" Лукашенка? Порошенко з його невиліковною вірою в "договорняки" може й сподіватися…

Читайте також: Уроки котла: Іловайськ – точка неповернення, що повернула нас до тями

Крім того, організувавши заколоти на Волині з допомогою бурштинової мафії, РФ може відрізати нас від нашого західного кордону, єдиного, що наразі не заблокований російською армією. Бо від Новоазовська Донецької області аж до Сумщини, Чернігівщини стоять російські війська, в Криму – також російські війська, й на південному заході, в Придністров’ї також вони. Неконтрольованим РФ залишається тільки український захід, який у випадку бурштинових заворушень теж може вийти з-під контролю України, й тоді Київ, центр держави, опиняться у стратегічній блокаді.

Бездарно втрачено три роки історичного часу, коли можна було створити стратегічну лінію оборони на півночі, виходячи з того, що реально суверенітет і незалежність Білорусі не існують, вони примарні, Білорусь є частиною "союзної держави Росії і Білорусі", що в Москві розуміють цілком однозначно, для них Білорусь це щось на кшталт Смоленської області з певними несуттєвими фольклорно-гастрономічними особливостями.

На жаль, керівництво України воліло заплющувати очі й на Донбасівську псевдоавтономію, й на Кримську фронду, й на бурштинові псевдодержавні утворення, що є вкрай небезпечним для країни. Загравання з неприпустимими проявами призвело до втрати Криму й частини Донбасу.

Поки що важко сказати, чим закінчиться бурштинова епопея в Рівненській, Волинській, Житомирській областях за безвідповідальності та безініціативності офіційного Києва й за агресивних прагнень Російської Федерації. Однак час іще є, якщо діяти не в звичайному (себто максимально неповороткому) стилі київської бюрократії, а екстраординарно, в умовах де-факто воєнного стану, навіть стану облоги, нехтуючи бюрократичним етикетом і не боячись кримінальних справ із боку генерала Матіоса.

На такі жертви й такий ризик треба йти, якщо ми не хочемо прокинутися в чужій країні, небезпека якої для нас є цілком реальною і близькою…