Щоб не минуло непоміченим: орбанівська Угорщина вже кілька днів активно й не стримуючи себе у дефініціях критикує сьому статтю ухваленого освітнього закону щодо навчання мовами нацменшин (хоча в закон пішов і так максимально компромісний варіант редакції статті). На що Клімкін нібито "неприйнятно" відшив угорських дипломатів (стримано аплодую). 

Читайте також: А чи є українські школи в Угорщині чи Румунії?

Це стало каталізатором, і позавчора, 10 вересня, МЗС Угорщини заявило про бойкот усіх проукраїнських ініціатив (ніби вони були причетні до чогось серйозного) та проектів – з метою боротися за права 150-тисячної діаспори Закараття, якій Будапешт, звісно ж, роздав угорські паспорти, пільгові кредити, матеріальну допомогу в кількасот євро тощо. Тут як і з картою поляка – спробуй зрозуміти, чи це дійсно етнічні угорці, чи давно українізовані громадяни погналися за стабільною подачкою з-за кордону.

Що смішно – в Угорщині аж дві українські недільні школи на 12 тисяч населення. На Закарпатті ж – більше 50-ти з угорською мовою навчання. При цьому ж є українськомовні закарпатці, що теж транслюють тези про "геноцидний" характер статті, що буцімто має на меті знищити угорців регіону.

Читайте також: Чергове підтвердження того, що в Україні мова не може бути поза політикою

Менше з тим, Угорщина не вперше шантажує нас і лізе у внутрішні справи України, показує свою лояльність до РФ, відданість курсу повернення Закарпаття у свій склад через поступову мадяризацію регіону, яка ніколи і не припинялася. Коротше, мадяри знахабніли, м'яко кажучи.