Ми опинилися у вирі подій, які розривають наш звичний, хоч який турбулентний, однак знайомий світ на клапті, зазначає у своєму блозі на "Новому часі" директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта. Прорив державного кордону, два вибухи поспіль на київській Бесарабці, стрілянина в столиці то тут, то там, і – на додачу – апокаліптичні сварки в онлайні між тими, чиї слова й символічні дії визначають сам інтелектуальний клімат та ідейний порядок денний у країні. І це все на тлі війни на сході України й відторгнутого Криму, де не припиняються утиски кримських татар.

Ми всередині шторму. Думаю, наші російські візаві повинні бути задоволені – зловісна доктрина Герасимова, де не так важливе воєнне захоплення, як психологічна деградація противника, працює на повну потужність. Точніше кажучи, залишається надіятися, що це і є повна потужність.

Читайте також: Не даймо сліпій ненависті запанувати над нами. Виклики для українського суспільства

Кажуть, що зараз саме триває велика українська революція – подібно, як свого часу велика французька чи велика англійська. Це процес на 50-100 років, і ми наразі подолали лише 26. Раз так, нам – суспільству, але передусім і найважливіше, його інтелектуалам – треба почати думати вдовгу. Хотілося спочатку написати "треба навчитися", однак, здається, ми вже досить довго вчимося й час конвертувати навчання в реальну практику.

Треба почати думати довгими часовими відрізками, як от при переході на 12-річну систему навчання, де перші повні результати буде видно у 2030 році. Це має бути наш найближчий горизонт. Публічні дії і висловлювання мали б бути співмірними із цим уявленим 2030 роком – треба питати себе: як те, що я кажу і роблю вплине на стан справ у 2030-му?

Але й це половина справи. Напевно, найважливіше зараз почати докладати максимальних, от справді максимум-максиморум, зусиль, щоб тримати голову холодною. Намагатися думати раціонально, відкладати вбік емоції, урази і взаємний біль, перетворюючись на машину поміркованості та тверезості. Необхідно обґрунтовувати власні тези й розбирати аргументацію співрозмовника, виходячи зі презумпції розумності. Тобто віри, що перед тобою така ж раціональна людина, як і ти. Якщо треба, то ставити під сумнів, може, навіть повністю заперечувати, але твердження людини, а не її особистість.

Читайте також: Реформи: потрібно позбутися страху щось зламати

Потрібно повернути суспільну дискусію в рамки рятувального холодного раціо. І передусім це стосується публічних інтелектуалів, якщо вже публічні політики раз по раз проявляють неспроможність до тверезого мислення, генеруючи все більше і більше токсичного спектаклю. А отже, і публічні інтелектуали мали б уникати фейсбук-баталій і доведення власної правоти за всяку ціну. Не той історичний момент. Поганий компроміс кращий за хороше знищення опонента. І Шопенгауер і Кант нам всім на допомогу.

А в 2030 році – сподіваюся – ми зможемо обернутися й із полегшенням оцінити власну мудрість, яка дозволила нам вижити в найважчі часи і дала сили для такого потрібного руху вперед.