Минуло три роки після Революції гідності. На жаль, за цей час "реформаторські" очікування суспільства катастрофічно знизилися: від оптимізму до майже тотальної зневіри, пише у своєму блозі на "Новому часі" співголова Ради "Реанімаційного пакету реформ" Тарас Шевченко. Ця крива і далі продовжує свій рух вниз. Адже ті зміни, які так важко під тиском громадянського суспільства відбуваються, не задовольняють очікувань людей. Рівень життя середньостатистичного українця погіршився, а віра в реальні зміни меншає.

Але опускати руки не можна. Навіть на тлі "зради" та розчарування, попри шалений опір системи у 2016-му громадянське суспільство досягнуло важливих змін. Під тиском активістів та міжнародної спільноти вдалося запустити систему електронного декларування. Це однозначно безпрецедентний випадок для вітчизняного політикуму, який вперше постав перед громадянами фактично "оголеним". Однак найцікавішим у цій історії є не так декларування депутатів, статки яких ні для кого не були новиною, як легалізація та викриття майна держслужбовців та суддів. Безперечно, позитив принесли декомунізаційні процеси, створення об'єднаних громад та зрушення у напрямку децентралізації, запуск перших конкурсів на посади державних службовців та успіхи ProZorro. І однозначним позитивом є старт судової реформи наприкінці 2016 року, яка, сподіваюсь, поверне українцям не лише справедливе судочинство, але й, що дуже важливо – довіру до нього.

Ухвалені 2016 року закони дозволяють спрогнозувати сфери, в яких будуть рухатися реформи цього року. Та, як показує вітчизняна реформаторська практика, громадянському суспільству знадобиться докласти чимало зусиль, щоб на етапі імплементації влада не відкотила реформи назад.

Найбільшу увагу у цьому питанні необхідно звернути на судову реформу. Система, що формувалась та укріплювалась роками, не готова і не хоче змінюватися. Але перші кроки, зроблені у цьому напрямку, дають надію на позитивний результат. Уже 1 квітня президент має затвердити повністю оновлений склад Верховного Суд, найважливішого судового органу країни, судді якого відбираються на відкритих конкурсах. Перезавантаження найвищої ланки судової системи – це шанс на реальне оновлення та зміни. Водночас низька суспільна увага до процесу є загрозою цей шанс змарнувати.

Читайте також: Кандидати на посади суддів Верховного Суду України – хто вони?

Українці повинні не допустити псевдооновлення Верховного Суду шляхом переставляння суддів місцями за критерієм лояльності до президента. Вибори у Верховний Суд мають стати топ-реформою першого кварталу 2017 року й проходити під прискіпливою увагою усієї країни. Тут потрібно розуміти одну просту річ, якщо Верховний Суд стане безапеляційно справедливим, не буде сенсу в корупції на нижчих рівнях. Наступний крок – конкурс на суддів першої інстанції, який не проводився жодного разу за останні три роки. А це призвело до тотальної нестачі кадрів та блокування роботи судів по всій країні. На сьогодні в Україні не вистачає майже третини суддів, і ця цифра буде постійно збільшуватися, якщо не оголошувати нові конкурси.

У продовження судової теми у 2017-му громадськість має об'єднатися навколо теми створення антикорупційних судів – останньої ланки у ланцюжку боротьби з корупцією. Це важливий, але, на жаль, не єдиний виклик на антикорупційному фронті. Скоро розпочнеться другий етап електронного декларування, в рамках якого прозвітувати про доходи та статки має близько мільйона чиновників. Також нарешті має запрацювати Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів.

У 2016 реформаторам, на жаль, не вдалося дотиснути парламент в намаганнях підвищити ефективність роботи Національного антикорупційного бюро України. Попри вимоги західних партнерів та громадськості, депутати навіть не вносили у порядок денний законопроект, який дав би право НАБУ самостійно за рішенням суду здійснювати прослуховування, не залучаючи до цього процесу СБУ. Не припиняються спроби і дискредитації незалежної антикорупційної інституції, зокрема через блокування справ НАБУ в судах.

Важливі зміни відбуватимуться у сфері медіа. 2017 рік стане для України нарешті роком суспільного мовлення. Вже в січні починає роботу Національна суспільна телерадіокомпанія України. Дуже важливим етапом першого півріччя буде конкурсний відбір її керівника та керівників обласних філій. Саме на рівні областей має відбутися найбільше змін, бо там суспільне мовлення – це шанс на збалансовану та незаангажовану інформацію про місцеві події на противагу колишнім ОДТРК, які роками були рупором місцевої влади.

Зміни відбудуться і в сфері друкованих ЗМІ. Комунальні медіа реформуються у приватні. Журналісти мають шанс стати співвласниками газети, в якій працюють. Однак є ризик того, що не спрацює система держпідтримки, тому країна вже у 2018 році стане свідком масових банкрутств газет,, неспроможних вижити в конкурентних умовах.

Читайте також: Податкова реформа й 2016 рік – підсумки

Правоохоронна сфера – одна з важливих для реформаторів у 2017-му. Протягом року має бути створене Державне бюро розслідувань, яке має отримати від Генпрокуратури повноваження проводити слідство. На жаль, проведення конкурсу на посаду його керівника породжує сумніви, чи стане цей орган справді незалежним. Водночас мало позитивних очікувань щодо змін у системі прокуратури.

Зрушення у напрямку децентралізації продовжаться. Об'єднання територіальних громад має забезпечити краще вирішення місцевих проблем, а також залишити у місцевих бюджетах більше коштів. Реформа публічної адміністрації передбачає чимало нових конкурсів у 2017-му, які мають проходити під пильним суспільним контролем.

Не менш важливим викликом 2017-го буде переобрання складу ЦВК. Повноваження переважної більшості комісії закінчилися ще у 2014 році, а кримінальна справа проти голови ЦВК Михайла Охендовського повністю підірвала довіру до цього органу. В той же час інша дуже важлива системна зміна – новий закон про вибори народних депутатів за відкритими списками має дуже малі шанси на прийняття цього року.

2017 рік буде переломним для країни на її шляху реформування. Ще більше гальмування впровадження перетворень може остаточно поховати підвалини тих тектонічних змін, яких вдалося закласти владі під шаленим тиском експертного середовища та громадянського суспільства. Третій сектор може та повинен впливати на формування порядку денного і вимагати від влади цих змін.