Акція пам'яті, присвячена 83-й річниці Голодомору – голоду 1932-33 років, під час якого померли мільйони людей, Київ, Україна, 26 листопада 2016 року.

У 1930-х роках Йосип Сталін скоїв злочини проти людяності, свідомо прирікши на голодну смерть понад чотири мільйони українців за те, що вони чинили опір впровадженню п'ятирічного плану колективізації сільського господарства.

 Ще мільйони українців біжать з країни у 1937 році. Тоді за наказом Сталіна були розстріляні і відправлені до таборів сотні тисяч представників еліти українського суспільства, його духовних лідерів і вождів.

Протягом трьох поколінь запущений  Сталіним маховик геноциду зберігав інерцію дії –  до  1991 року, коли Україна проголосила незалежність від Радянського Союзу і розсекретила архіви.

В наступний період було створено багато кінолент і книг.

Але нова книга під назвою "Червоний голод: війна Сталіна на Україні" за авторством лауреатки Пулітцерівської премії журналістки Енн Аппельбаум розкриває безліч подробиць про цю темну главу історії.

Читайте також: Яким був радянський  "рай" насправді

Книга проводить паралелі між минулим і теперішнім, які показують – мало що, крім масштабів шкоди та знищення, змінилося. Психологічні та демографічні рани, завдані періодом голоду – Голодомором –  на Україні, виявилися настільки глибокими, що до сих пір продовжують формувати мислення українців і росіян, стверджує письменниця.

Наприклад, Росія не сприймає Україну як щось більше, ніж "Малоросія", незважаючи на історію і той факт, що мови народів різняться між собою в тій же мірі, в якій французька відрізняється від іспанської.

Вже багато разів говорилося про те, з якої причини в 2014 році після того, як путінську маріонетку скинули з посади президента України, Путін негайно вторгся в країну і окупував дев'ять відсотків її території з наміром захопити ще більше. З тих пор загинуло більше 10 000 українців, два мільйони з них були змушені покинути свої будинки; промисловий регіон перетворився на руїни, а економіка України рухнула.

Більш того, українці відчувають великі труднощі в реформуванні своєї країни, які дозволили б їй приєднатися до Західного табору, через психологічний вплив їх страшного минулого.

Читайте також: Український націоналізм – це вимушена реакціяна сторічні спроби зовнішніх ворогів стерти з лиця землявсе українське

"Навіть через три покоління велика кількість політичних проблем сучасної України, в тому числі широко поширена недовіра до держави, слабкі національні інститути і корумпованість політичного класу, виникла безпосередньо в результаті втрати тієї першої, післяреволюційної патріотичної еліти – це можна простежити" – пише Аппельбаум.

Путін, так само, як і Сталін, вважає, що Україна  представляє собою екзистенціальну загрозу.

"І сьогодні можна почути відгомін страху Сталіна перед Україною, а точніше його страху перед повстанням, здатним перекинутися з України до Росії. Російська ФСБ, спадкоємиця КДБ, продовжує демонізувати своїх противників за допомогою пропаганди та дезінформації." – пише вона.

В книзі представлені глибокі роздуми, але формулювання дуже прямолінійні. Голод був актом геноциду, заключає автор.

"Голод на Україні точно вписується в початкове визначення геноциду... Але під час обговорення в ООН конвенції про геноцид 1940-х років радянська делегація навмисно змінила юридичне визначення, щоб уникнути визнання факту голодомору".

Авторка виділила окрему главу під назвою "Cover-Up" – "приховування",  де повідомляє нові подробиці про злочинну недбалість журналістів, зокрема кореспондента The New York Times в Росії Уолтера Дюранті, який отримав Пулітцерівську премію за висвітлення подій голодомору.

Вона наводить наступний факт: у 1933 році Дюранті писав "тут немає голоду або смерті від голоду, але широко поширена смертність від хвороб, що виникають через недоїдання" а страждання, говорив він, виправдані "великою" метою.

Читайте также: Російські архівні ДОКУМЕНТИ підтверджують: під час Голодомору СРСР масово вивозив продовольство з України

"Така позиція зробила Дюранті надзвичайно корисним для режиму – пише Аппельбаум – влада зробила все можливе, щоб забезпечити журналістові комфортне життя в Москві".

Згодом з'ясувалося, що в приватних розмовах Дюранті визнав наявність десятків мільйонів загиблих. З цієї  причини українська діаспора у 2004 році вимагала, щоб Комітет Пулітцерської премії позбавив його нагороди. Прохання було відклонене, Комітет відповів: "чітких та переконливих доказів навмисного обману немає".

Аппельбаум розкриває інші факти неправової допомоги. "Поляки, володіючи дуже докладною інформацією про голодування, теж мовчали. У липні 1932 року вони підписали з СРСР пакт про ненапад", – пише вона.

Ватикан і США також нічого не зробили. Вашингтон покладався на доповіді Дюранті і з готовністю самоусунувся, оскільки президент Рузвельт прагнув відновити повноцінні дипломатичні відносини з Росією на противагу Гітлеру – до смішного помилкове рішення.

Книга приводить ілюстрації того, наскільки російська тактика 1930-х років, спрямована на обман і нейтралізацію громадської реакції, подібна сценаріям сьогоднішньої путінської пропаганди.

Наприклад, Москва влаштувала святкування в честь семидесятип'ятиліття соціаліста Бернарда Шоу. "Подякувавши своїх господарів, він оголосив себе ворогом антирадянських слухів (про голодомор)", – пише Аппельбаум.

Журналістка описує, як прем'єр-міністр Великобританії Ллойд-Джордж паплюжив свого колегу за повідомлення про масове лихо на Україні, і те, як американський президент Рузвельт вихваляв Дюранті, який категорично заперечував голодомор.

Все це було згубним для України тоді, і залишається таким до сих пір, хоча і у менших масштабах.

Важливість  нової книги полягає у тому, що вона пов'язує учора й сьогодні. Про це заключна фраза твору: "Як нація, українці знають, що насправді сталося у двадцятому столітті, і знання цього допоможе їм зформувати своє майбутнє".

Ледь-ледь надихаючий підсумок, але він говорить про нашу реальність, адже решта світу не розуміє походження і ступеня хижацтва Путіна.

Оригінал на Atlantic Сouncil

Переклад: Андрій САБАДИР, спеціально для UAINFO