Ось я вже й закон Ома практично забув, не кажучи вже про закон Кірхгофа, гуманітарний гуманітарій, клейма ставити нікуди, мав би вже звикнути, але здатність гуманітарія посилати всіх лісом і "залишатися при своїй думці", навіть після того, коли тебе тицьнули писком в 11-томний словник української мови із 30 прикладами слововживання, починаючи зі Франка й Нечуя-Левицького до Віталія Коротича, на тій підставі що це "радянський словник", а приклади з Нечуя правили "радянські редактори" (і всіх 29 інших – теж, не змовляючись, усі 130 років), а я взагалі в цьому випадку на позиціях Харківського правопису 1928 року тощо.

Читайте також: Український словник убили разом із творцями, а слова – репресували

Ну ось мав би вже звикнути, що це тільки в технарів усі суперечки закінчуються посиланням на таблицю Брадіса чи довідник із напівпровідникових приладів, радянський інтеграл нічим не відрізняється від православного інтеграла; колеги, ви козли, так, колего, ми козли, ви не помилялися, і всі вже щось паяють, а тут... Ну реально мозок виносить.

Причому це стосується тільки українських філологів, що живуть в анархії чверть століття, і не можуть завершити будь-яку суперечку посиланням на Розенталя, бо й авторитетів беззаперечних просто за сумою здобутків – нема. Тобто після Антоненка-Давидовича, який теж, вибачте вже, радянський і застарілий, часів газети "Вечірній Київ", нікого й не з'явилося.

Читайте також: Російське вухо ріжуть смаколики

Залишається тільки сидіти й медитувати. Тримай себе в руках, ти гуманітарій, не все так однозначно, ти обіцяв собі не вживати обсценну лексику в дописах у соціальних мережах. Вони знайдуть правильний шлях в дупу без твоїх порад. Тебе діти читають. Оммм.