Після результатів виборів у Німеччині ще актуальнішим для України стає твердження, що є Німеччина, а є Меркель. Той факт, що саме Меркель залишається канцлеркою, означає, що ми й надалі будемо мати не лише в Берліні, а й загалом на Заході послідовну та прогнозовану партнерку, чого не скажеш, наприклад, ні про нашого трансатлантичного партнера в особі президента США, ні, на жаль, про традиційного союзника – Польщу, за нинішніх владних розкладів.

Таким чином, у Німеччини щодо України й надалі зберігатиметься підхід "зверху вниз", коли пріоритетність українського питання й готовність до врахування аргументів України походитимуть передусім з боку лідерки уряду. На відміну від Сполучених Штатів, де і за попередньої, і за чинної адміністрації помітнішим був підхід "знизу вверх", де головні промоутери українського питання перебувають не в головному кріслі країни.

Читайте також: Перемовини щодо Донбасу: чому участь Меркель – дуже важлива

Якщо навіть чимось і могли дорікнути Меркель у її діях щодо України, то це хіба надмірним фокусом на врегулюванні конфлікту на Донбасі, такій собі "донбасизації" зовнішньої політики на українському напрямку, тоді як інші питання України – реформи, боротьба з корупцією – начебто відходили на другий план. Саме тому, мовляв, у Порошенка була комфортна партнерка – головний акцент робився на безпеці, а не антикорупції чи верховенстві права. До певної міри це відповідає дійсності, але не зовсім. Меркель була активно залучена до обговорення важливих перетворень в Україні. Один із останніх доказів цього – спроба запустити механізм спеціальних представників із питань реформ в Україні в рамках G7.

Але, вочевидь, Німеччина для України – це не тільки нормандський формат. Це й кожне п'яте євро з бюджету ЄС, яке має німецьке походження. Це й можливість утілення нового інвестиційного плану для України (так званого плану Маршалла), який без згоди Берліна навряд чи мав шанси бути підтриманим на рівні "Європейської народної партії". Німеччина – це серйозний донор у фінансуванні відновлення Донбасу. Німеччина – це також відповідна комунікація щодо українських питань із Францією Макрона. Комунікація, яка, до речі, може ускладнитися, якщо вільні демократи, котрі скептично ставляться до нових фінансових пропозицій Макрона на рівні ЄС, матимуть вплив у німецькому уряді. Німеччина – це й питання "Північного потоку-2". Зрештою, Німеччина – це й рівень майбутньої інтеграції України з НАТО, де ми поки що з Берліном перебуваємо зовсім по різні боки барикад.

Очевидно, що з огляду на новий уряд і новий розклад у Бундестазі, з боку Меркель потрібно буде більше зусиль, щоби пояснювати пріоритетизацію питання України офісом канцлерки. Особливо, якщо Київ не надаватиме Берлінові гідних аргументів щодо того, наскільки підтримка Німеччини корелюється з темпом європейських перетворень в Україні. Адже можна припустити, що контраргументів стосовно України з такою потужною опозицією, як охочі самоствердитися й дистанціюватися від партії Меркель соціал-демократи, а також прихильники російського наративу з "Альтернативи для Німеччини", явно не бракуватиме. Отож, відповідь на умовне запитання "Чи вдасться Анґелі залишитись "ангелом" для України?", як би це банально не звучало, вкотре залежить від того, наскільки українське досьє буде токсичним, а наскільки – політично вигідним.

Читайте також: Меркель іде на четвертий строк

Очевидно, що нові віяння на українському напрямку пов'язані не лише зі приходом нового уряду й відходом деяких дружніх депутатів Бундестагу (скажімо, Марілуізи Бек із "Партії зелених"), а й із відходом зовнішньополітичного радника Меркель Крістофа Гойзґена, який від'їжджає послом до ООН, а його наступникові на цій посаді (чи наступниці) доведеться розбиратися в нюансах і вибудовувати довіру з українськими партнерами майже з чистого аркуша.

Що ж до нового міністра закордонних справ, то я б особливо не драматизувала ролі МЗС, навіть якщо його очільником стане лідер вільних демократів Крістіан Лінднер, відомий своєю заявою про "заморожування" питання Криму заради діалогу зі Кремлем із інших питань. Не факт, що його передвиборча спроба зіграти в "нового Ґеншера" втілиться в урядову політику: зовнішньополітична лінія впродовж тривалого часу визначалася в офісі канцлерки.

У кожнім разі роботи в Києва в "німецькому напрямку" стає значно більше, і для цього – перш за все – треба суттєво посилити кількісно та якісно посольство України в Берліні, перезапустити й мотивувати міжпарламентську групу дружби, на рівні уряду чітко визначитися з баченням і пріоритетами нового інвестиційного плану для України. Варто зазначити, що на рівні аналітичних центрів двох країн уже запущена українсько-німецька експертна група, інавгураційна зустріч якої відбулась у червні в Берліні, й уже 7-8 листопада експерти двох країн зберуться в Києві для розробки й адвокації спільного бачення відносин.