Існують прогнози міжнародних організацій на десятиліття, які передрікають обезлюднення сучасної територіїї України і зруйнування інститутів нашої держави. Можно згадати доповіді ООН, ЦРУ США, американських, польських та інших аналітичних центрів, які вказують на стійкі тренди депопуляції населення і зниження рівня життя українців через негативні економічні, соціальні і демографічні процеси останніх років. Причому їх походження - ендогенне, тобто вони породжені у більшості самою нашою державою та суспільством (хоча багато допомагала в цьому Москва). Тому те, що відбувається, є, на жаль, самознищенням країни.

Читайте також: Ідея перспективи України

Головними складовими депопуляції нашої країни, що відбувається, треба назвати: ріст еміграції, ранню смертність, зниження народжуваності та втрата суверенних територій. Варто зазначити, що усі названі фактори, окрім останнього, породжені чинниками економічного походження (правда, на зниження народжуваності впливають також неекономічні фактори). Скорочується число робочих місць, розчавлюється вільне підприємництво, бідність, яка не дозволяє народжувати дітей, будувати власне житло, повноцінно харчуватися, лікуватися, оздоровлюватися.

Зниження ж рівня життя людей є, зрозуміло, також наслідком абсурдної економічної політики, яка є продуктом домінуючого в нашій країні ладу, заряженного, як відомо, на маніакальне самозбагачення товстосумів. Отже, я не зроблю відкриття, якщо скажу, що депопуляція і падіння рівня життя є, у значній ступені, результатами сьогоднішнього управління країною. Варто зауважити, система корупційно-олігархічного управління є достатньо цілісною - особливої «довершенності» вона досягла за останні 3,5 роки, - охоплюючою усі сторони нашого життя, руйнуючою життя у всіх його складових, фактично гвалтуючою народ і ми це знаємо. Знаємо, що цю систему треба ліквідувати.

В чому ж її особливості? Для розгляду цієї системи скористаємося графічною моделлю, яка, на мій погляд, відображає взаємодію основних структурно-інституційних елементів економічної системи сучасного ринкового типу. Анализ полягатиме у накладанні української корупційно-олігархічної моделі на економічну систему ринкового типу.

Графічно така модель, як можна побачити, має вигляд рівностороннього перехрещеного діагоналями чотирикутника, де сторони і діагоналі показують зв'язки між основними елементами: державною владою - бізнесом - ринковою системою - соціальним захистом і соціальним розвитком (рис.1).

Читайте також: Політолог: Гройсману вигідні непорозуміння між БПП і "НФ"

У цій моделі структурні елементи рівновіддалені один від одного, тому

модель рівностороння, представляє собою врівноважену фігуру, а економіка, як відомо, є

системою балансів і рівноваг. Хрест, який проводять діагоналі моделі, складається з

вісей, навколо яких здійснюється загальний економічний оборот і які забезпечують

загальну рівновагу: по горизонталі - вісь Бізнес - Ринкова система; по вертикалі

вісь - Державна влада - Соціальний захист і Соціальний розвиток. В цих парах елементи не можуть існувати один без другого. Так, бізнес не може функціонувати без ринкової системи - вона дає бізнесу сигнали для активності, інвестицій і розвитку, а ринкова система не може без бізнесу (капіталу), який створює пропозиції товарів і послуг і породжує нові ринки та закриває старі. Державна ж влада (у другій парі) неможлива без соціуму та й існує задля соціуму. Останній потребує державної організації і держава є інструментом розвитку суспільства. Це - в ідеалі.У нас - по-іншому.

Ступінь ефективності функціонування моделі залежить, як відомо, від характеру і логіки зв'язків між її елементами. Таких зв'язків, які представлені лініями на рисунку, 6. У сучасних ринково-конкурентних соціально орієнтованих економіках системні зв'язки полягають у:

державному правовому та регулятивному контролі за бізнесом, захисті прав власності і господарювання суб'єктів економіки (1 лінія);

побудові владою дійсної ринкової системи, непрямому державному регулюванні ринкових процесів та підтримці конкуренції на ринках (2 лінія);

- соціальному захисті вразливих верств населення, стимулюванні соціального розвитку,

підвищенні рівня життя людей (3 лінія);

підпорядкуванні ринковій системі бізнесу, останній отримує сигнали з ринків і приймає

рішення щодо розвитку виробництва і запровадження інновацій (4 лінія);

соціальних зобов'язаннях бізнесу щодо допомоги немічним, соціального страхування

співробітників і підтримки соціального розвитку суспільства (5 лінія);

забезпеченні громадян усіма необхідними продуктами, одягом, житлом, послугами,

іншими цінностями у широкому асортименті, за обґрунтованими цінами та

належної якості (6 лінія).

Однак, олігархономіка спотворює таку модель і не дозволяє виконувати її об'єктивні функції (див. рис.1). Встановимо, що відбувається в ринковій економічній системі при захопленні влади і прав власності на основні господарські об'єкти олігархатом в сьогоднішній Україні.

Розглянемо кожну лінію зв'язків в моделі окремо.

1) Зв'язки по лінії: Державна влада - Бізнес. На жаль, держава за вказівками олігархічного керівництва закриває очі на такі ганебні явища, як:

а) рейдерство (незаконне захоплення олігархами і корупціонерами чужого бізнесу, активів, майна, що знаходяться у заставі під кредити рефінансування, інвестицій тощо) і створення кримінальних штурмових і бандитських загонів для нападок на опонентів, добровольців, громадських активістів, для політичних і майнових розборок;

б) масове руйнування об'єктів підприємництва, захоплення чужих земельних ділянок, вилучення з банків депозитів підприємців, злодійські оборудки з конвертації безготівкових засобів, неповернення з-за кордону валютної виручки, уникнення оподаткування за офшорними схемами;

в) створення за допомогою влади гіпервеликих олігархічних латифундистських корпорацій шляхом примусу селян-дрібних землевласників до здачі земель в оренду за принизливо малу плату;

г) застосування кримінально-тіньових схем приватизації державних підприємств, крадіжки державного майна, фіктивні банкрутства та фіктивні націоналізації підприємств і банків;

Методи приватизації продовжують сприяти укріпленню імперій олігархів, оскільки нові

об'єкти передаються фактично без конкурсу, за кулуарними домовленостями,

продаються в одні руки великими пакетами акцій (90% і більше), без допуску до

приватизації громадян; олігархи, поки при владі Порошенко, поспішають привласнити

найбільш високотехнологічні державні корпорації: Турбоатом, Хартрон, Одеський

припортовий, а може й Южмаш, Антонов, як приховано приватизували Мотор-Січ

(тепер, не виключено, останнім заволоділи китайці і росіяни).

д) корупцію при отриманні суб'єктами економіки бюджетних коштів (невже є сумніви щодо саме такого виділення високоприбутковому холдінгу олігарха Костюка 40 % усієї суми дотацій, передбаченої для мільйонів селян), встановленні завищених тарифів і цін на споживчі товари і послуги, нецільового використання державних коштів та їх привласнення чиновниками й керівниками державних підприємств;

е) несправедливу систему оподаткування прибутків громадян, яка використовує ставку 18 %, порівняно з оподаткуванням дивідентів власників корпорацій (5 %);

є) застосування обмежувально-дозвільних, реєстраційних, податково-митних, ліцензійних процедур, якими притискають дрібне і середнє підприємництво і заохочують хабарництво у адміністративно-регуляторних органах влади;

ж) ухилення від виконання податкових зобов'язань (для імітації боротьби за такі порушення заарештовані голова ДПС Насиров і ще десятки керівників податкової інспекції, проте немає жодного випадку їх покарання) та від повернення банківських боргів Нацбанку України;

з) уникнення заборгованостей олігархів перед вкладниками банків та кредиторами (постачальниками) через перевід (уступка, списання) цих заборгованостей у зобов'язання держави або закриття банків без виконання зобов'язань перед вкладниками; наслідком є експоненційне зростання державного боргу, обслуговування якого вже у цьому році потребує щорічних витрат бюджету у біля 100 млрд.грн. із реальною загрозою дефолту по внутрішніх та зовнішніх зобов'язаннях у найближчі роки; .

Спроби антикорупційних слідчих і прокурорів відкрити провадження проти системної корупції залишаються марними, зокрема, через, по-перше, антагонізм їх діям з боку усієї правоохоронної і судочинної систем, в тому числі з причини тотального хабарництва у поліції, прокуратурі та судах; по-друге, відсутність у владі зовнішньо- і внутрішньо-відомчих ревізійних і аудиторських органів, через що антикорупціонери вступають у справу лише після письмових заяв до них громадян, що є вкрай малим джерелом інформації для слідства; по-третє, певну економіко-правову некваліфікованість (або недостатню силу волі) працівників НАБУ і САП, які, наприклад, не змогли притягти до відповідальності очільників НКРЄКП, як таких, що навмисно і по замовленню олігархів завищили тарифи на вугілля та електроенергію по формулі Ротердам+, в той час як на самому ділі має місце організоване злочинне угрупування за участю членів Комісії та енергетиків, які діяли у власних інтересах, в тому числі встановлюючи собі мільйонні зарплати.

2) Державна влада - Ринкова система. І тут влада діє контрпродуктивно:

а) у ручному режимі встановлює параметри і умови здійснення операцій на ринках (прикладом може бути порядок централізованого встановлення цін і тарифів, або виходячи з цін на зовнішніх ринках, або виходячи із собівартості продукції - що суперечить закону України про ціноутворення - на ринках вугілля, газу, енергетики, транспорту, зв'язку, послуг житлово-комунального господарства та інших);

б) підтримує процеси монополізації ринків (хоча економіка у більшості галузей залишається після СРСР високомонополізованою, демонополізація в галузях ще не починалася), сприяє форсованій концентрації капіталу (як наприклад, розбудова крупних агрохолдингів за допомогою державних інвестицій, дотацій, кредитів, податкових пільг), утворює державні і приватн монополії шляхом об'єднання раніше самостійних підприємств, як створені Нафтогаз України, Укроборонпром, Укравтодор, Укрзалізниця, Укртелеком, Укрмед, Укрспирт та інші;

в) не помічає зловживання монополістів-виробників товарів і послуг (встановлення непомірно високих цін і тарифів, завищення обсягів послуг, відносно реально наданих - перш за все через блокування процесу встановлення лічильників і неможливості контролювати постачальників, викривлення інформації про товари і послуги тощо); всіляко заохочує їх до зловживань, як наприклад, спроба встановлення Національною Комісією (НКРЄКП) додаткової абонентної плати для споживачів електроенергії тощо;

г) встановлює норми, які обмежують незалежним підприємцям доступ до ринків, транспортних і енергетичних мереж, ліцензованих видів бізнесу, що штовхає до корупційних оборудок;

д) обмежує доступ селян-одноосібників-власників земельних ділянок до створення і функціонування сімейних та інших фермерських господарств шляхом недопущення їх до фінансових ресурсів і юридичних прав;

є) встановлює нерівні умови господарювання для різних підприємств і банків, наприклад, при розподілі між ними чи між різними галузями потоків бюджетного фінансування (багатомільярдні субсидії на оплату послуг ЖКГ надходять у нафто-газовий, вугільний і енергетичний сектори), при докапіталізації державних банків та інших;

ж) робити державну протекцію корпораціям олігархів шляхом встановлення пільгових режимів повернення сплаченого ПДВ, заниженням їх податкових зобов'язань, встановленням надзвичайних митних платежів (як наприклад, при ввозі в Україну автомобілів, що робить їх неконкурентоспроможними порівняно з російськими і корейськими автомобілями внутрішньої зборки на заводах олігархів) тощо.

Як можна побачити, діючи в інтересах олігархів, держава подавляє конкуренцію, не виконує антимонопольних функцій, створює незаконні переваги і протекцію олігархічним і державним постачальникам, фактично блокує становлення ринкової системи.

3) Державна влада - Соціальний захист і Соціальний розвиток. Цейсистемний

напрямок державного управління виглядає для нашої влади зайвим і другорядним. Вона намагається:

а) якомога більше грошей витягти з бюджету та інших фінансових джерел держави на потреби свої і своїх компаній; так, за три останні роки (2014-2016) соціальні витрати бюджету, за винятком фінансування сфери житлово-комунальних послуг (разом із субсидіями), зросли на 28,6%, в той час як увесь бюджет збільшився на 65%, а видатки на утримання внутрішніх військ і нацгвардії, які охороняють саму владу, зросли за ці роки майже у 4,4 рази (з 16,3 до 71,7 млрд.грн.);

б) знижувати бюджетні видатки при народженні і на виховання дітей - за 10 років сума виплат на одну народжену дитину впала з приблизно 8 тис. до 1.8 тис.дол. ( до того ж, гроші надаються з відстрочкою, ставки виплат за другого, третього та наступних дітей знижені до рівня першої дитини);

в) максимізувати ставку ПДВ (яка складає в Україні 20%) на усі товари і послуги соціального, побутового і культурного змісту, в той час як в європейських країнах такі товари і послуги оподатковуються за нульовою чи пониженою ставкою (як правило, до 6%);

г) зменшувати реальні доходи пенсіонерів ніби-то для подолання дефіциту пенсійного фонду - так за три роки після 2013 року реальний рівень доходів престарілих людей впав більше ніж у 3 рази і тепер цей рівень складає лише 20 % від середньої зарплати працюючих українців (раніше співвідношення пенсій і зарплат було на рівні 39-40 %);

д) постійно скорочувати реальне фінансування охорони здоров'я, науки і освіти (за 3 останні роки воно скоротилося у більш ніж у 2 рази) і провокувати у соціальних сітях ідеї скасування державного фінансування вищої освіти (комусь конче потрібно понизити освітній рівень нації), а у парламенті проштовхувати законопроект, який передбачає перехід на фактично повну платну медицину;

е) мінімізувати фінансування національного телебачення, кіноматографу і книговидавництва; уникати зобов'язань з фінансування безкоштовного інтернету;

Олігархи і їх прислуга при владі забрали гроші пенсіонерів, інвалідів, хворих, чорнобильців,

дітей і одиноких матерів, школярів, студентів, діячів соціальної сфери для поповнення

своїх банківських і офшорних рахунків та розгортання внутрішніх збройних формувань

(поліції, нацгвардії, особистої охорони, бандформувань) для своєї оборони проти

власного народу.

є) практично звести нанівець державне фінансування будівництва житла (так, як в останні роки було нуліфіковане бюджетне фінансування фонду молодіжного житлового будівництва та державного іпотечного фонду).

І цей список можна продовжити.

Діючи таким чином, чинна влада демонструє, що одним з головних її пріоритетів є зменшення суспільних витрат на соціальні потреби української громади, що веде до зниження освітнього, культурного й інтелектуального рівня і депопуляції нації. Олігархату потрібна лише робоча сила, причому такого ж примітивного кваліфікаційного рівня, як і їхні архаїчні комбінати. Така антисоціальна політика віддаляє нас від Євросоюза, в країнах якого соціальна орієнтація економіки є непорушним постулатом, і наближає до азійського досвіду, де матеріальна допомога непрацюючим і людям похилого віку є мінімальною.

4) Зв'язки по центральній вісі: Бізнес - Ринкова система.

Олігархічний бізнес підпорядкував собі ринкову систему, замість того, щоб самому підпорядковуватися ринковому саморегулюванню. Навпаки, бізнесові корпорації поділили ринки. З цією метою функціонують квазіринкові компанії, зокрема, олігархічні холдинги, які створені як вертикально інтегровані об'єднання підприємств (це дозволяє контролювати ринки отримання сировини і диктувати ціни на неї - ті ж формули Ротердам+ , Шанхай+ на залізну руду та німецькі ціни на газ), та державні монополії, що є горизонтальним об'єднанням підприємств однієї галузі (які раніше у радянські часи були самостійними) з повною ліквідацією будь-яких ознак конкуренції серед виробників.

Ще одна сфера незаконного встановлення тарифів - послуги правоохоронних, юридичних, реєстраційних та інших державних органів, де повне вседозвілля, а також сфера так званих «природніх» монополій (енерго-, газо-, тепло-, водо-, газопостачальницькі компанії), які залишилися такими з радянських часів. Вони взагалі «не бачать» споживачів, не чують їх вимог до договорів, у більшості не заключають останні, не несуть жодної відповідальності за їх порушення, не дозволяють запроваджувати альтернативні джерела і методи постачання, не потрапляють у банкрутство, перекладаючи усі борги на державу, отримують від неї або дотації, або їм списуються заборгованості, або надаються субсидії (як в останні роки).

Жодним чином не обмежені і загарбницькі інстинкти сітьових монополістів - мобільного і стаціонарного зв'язку, кабельного телебачення, інтернет-провайдерів. Тут порушення обов'язків компаній перед клієнтами навіть не фіксуються, тарифні плани змінюються без згоди споживачів, нарахування платежів довільні і не підлягають оскарженню. В Євросоюзі забаганки таких компаній подавляють директивно загальноєвропейськими регуляторами. Так, тарифи мобільного зв'язку за останні 5 років знижені там загалом більш ніж у 2 рази, у нас же монополісти ігнорують і Антимонопольний комітет, і національного регулятора.

У сільському господарстві олігархічний бізнес, використовує позички іноземних патронів-інвесторів, змушує селян-дрібних землевласників передавати їм свої угіддя в оренду, за мізерну, нікчемну плату. Створюються монопродуктові латифундії для продажу продукції за кордон за заниженими цінами - так звана модель «бананової республіки». В результаті виникає дефіцит зерна на внутрішньому ринку, не допускаються конкуренція на селі і альтернативні напрямки аграрного господарювання, через беззастережну експлуатацію знижується якість угідь. Селяни продовжують жебракувати і не можуть заробити гроші, достатні для аграрних і соціальних інвестицій.

Бізнес також намагається захопити фінансові ринки, не дозволяючи об'єктивно перерозподіляти кредити та інвестиції у найбільш ефективні і прогресивні виробництва. Фінансово-кредитні і фондові ринки руйнуються, по-перше, карколомним знеціненням гривні через масштабні адресні інтервенції рефінансування комбанків з боку Національного Банку України (відомо, що це банки олігархів); по-друге, волюнтаристськими рішеннями щодо закриття банків; по-третє, запровадженням механізму зберігання (депонування) грошей банків на рахунках в НБУ під високі відсотки (зараз - 20 %) (!); по-четверте, вилученням з обігу акцій приватизованих державних корпорацій, коли на конкурсах продаються майже 100 %-ні пакети акцій, а решта викуповується нуворишами.

Можна сказати, що в Україні фактично не започаткована і не розгорнута ринкова

система. Від планового народного господарства радянського періоду наша економіка

перейшли до кримінально-олігархічного капіталізму і суцільного монополізму, які ведуть

до загнивання і нічого спільного з вільною конкурентною системою не мають.

5) Лінія: Бізнес - Соціальний захист і Соціальний розвиток (див. рис.1).

Чи виконує соціальну функцію український бізнес? - Тільки в окремих виключних випадках, наприклад, коли під телезапис магнати повідомляють про свою пожертву на лікування людини чи на проведення бізнес-ланчу. Але благодійництво - це допомога стражденним, яку не рекламують на телеканалах, як це роблять фонди Ахметова або Пінчука. Типовим же явищем є уникнення нашими товстосумами фінансової відповідальності перед своїми громадянами - як перед талановитими, так і перед немічними, як перед своїми співробітниками, так і перед будь-якими іншими українцями. Тобто зв'язок між бізнесом і соціальними потребами громадян у сьогоднішній Україні фактично відсутній, а самі олігархічні узурпатори не мають сумлінь щодо своїх громадян.

Інша сторона взаємовідносин між бізнесом і соціальною сферою стосується стану і використання природи і усього навколишнього середовища. Захарачуючи повітря, воду, землю, рослинний і тваринний світ, бізнес погіршує умови життя і підривають здоров'я людей. Причому, як відомо, забруднюють навколишнє середовище не тільки промислові і транспортні, а й сільське господарство, де зернотрейдери-латифундисти виснажують плодородний шар угідь, а великі птахофабрики і свиноферми забруднюють повітря й водойми.

Ми залишаємося на найнижчому культурному рівні, як і в радянські часи підносимо виробництво і зневажаємо умови життя і здоров'я людей.

6) Останній напрямок зв'язків: Ринкова система - Соціальний захист і Соціальний розвиток.

Фіктивна, спотворена олігархічними впливами ринкова система, завищуючи ціни (тарифи) та інші фінансові параметри і фальсифікуючи якість товарів і послуг, не надає нормальних можливостей споживання, розвитку, оздоровлення.

Так, можна згадати про: беззупинний ріст тарифів на послуги ЖКГ (за останні 3 роки у 8-10 разів), що перетягує суспільні доходи на користь компаній-постачальників, які належать виключно олігархам, і знижує рівень життя людей; встановлення завищених цін на вугілля, електроенергію; галопуюче зростання цін на соціально важливі товари і послуги, як наприклад, фрукти, овочі, продукти, насичені білками, ліки тощо; більш ніж трьохкратну девальвацію валютного курсу гривні та інші. Вони завдають потужного, жорстокого удару по добробуту громадян, і жодні соціальні допомоги чи житлово-комунальні субсидії захистити людей не можуть. Тобто розвал ринкових механізмів, найкволіші темпи економічного розвитку, реального зниження доходів майже усіх наших громадян не можна компенсувати патерналістськими методами.

Нагадаю, що Україна займає останні місця за показниками динаміки рівня і якості життя серед усіх цивілізованих країн Європи і не тільки Європи.

Аналіз корупційно-олігархічної економічної системи, проведений вище, показує її деструктивну дію практично у кожному функціональному напрямку. Продовження її існування несумісне з виходом України з кризи і не дозволяє посилити наші позиції у війні проти Росії. Цю систему по кожному напрямку необхідно очистити від усього накипу, нанесеного олігархами, і запровадити в країні сучасну економічну систему, яка дасть змогу почати відроджувати українську націю.