Закон "Про особливості місцевого самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей", ухвалений 2014 року, встановлював особливий порядок на перехідний період терміном на три роки, пише у своєму блозі на "Новому часі" політолог Володимир Фесенко. Цей закон був прийнятий, набув чинності, але фактично не став діяти, оскільки був заморожений через те, що російські окупанти й колаборанти провели власні вибори 1 листопада 2014 року всупереч Мінським угодам. У результаті виник ефект "зависання": закон начебто був, але реально не працював.

У кожнім разі, 18 жовтня закінчується цей перехідний період, і постало питання: а що далі? Росія, скориставшись ситуацією, стала чинити активний вплив на всіх учасників переговорів. Мовляв, якщо не буде продовжено дію цього закону, то буде зруйнована вся конструкція Мінських угод, і "Мінськ" перестане діяти. Ця була головна політико-правова колізія, яку потрібно було вирішити. Тому першочерговим завданням нового законопроекту про умови мирного врегулювання на Донбасі передбачалося вирішити законодавчу проблему участі України в реалізації Мінських угод.

Росія вимагала, щоб цей закон був безстроковим. Але це означало піти на значні поступки. Тому політики вирішили вчинити акуратно і зберегти простір для маневру: продовжити дію закону на рік. У новому законопроекті присутні тези про російську агресію, про тимчасово окуповані території. І в цілому документ доцільний, він не дасть швидкого ефекту, але вирішує ряд проблем і закладає правовий фундамент того, яким чином може бути відновлений суверенітет на Донбасі.

Читайте також: У гібридній війні маємо грати в шахи, а не в Чапаєва – Геращенко

Останньої миті із законопроекту про реінтеграцію Донбасу, винесеного на голосування Верховної Ради, вилучили пункт про Мінські угоди. Думаю, це пов'язано з тим, що тема Мінських угод і самі угоди викликають опір частини політичних сил у парламенті. І не тільки в парламенті. Це один із внутрішніх суспільно-політичних конфліктів, причому – найгостріших. Роздратування й конфліктне неприйняття, навіть в учасників коаліції, викликає норма "про особливий статус" Донбасу. Це й зумовило ті конфлікти, які ми бачили останніми днями навколо законопроекту. Думаю, що ця проблема залишиться на порядку денному в осяжному майбутньому.

У всякому разі, так чи інакше, нам доведеться брати участь у переговорних процесах щодо Донбасу. Тему виконання Мінських угод, за всієї їхньої обмеженості, неоднозначності й неповноцінності, порушуватимуть. І тепер, після того, як пункт про Мінські угоди було вилучено, я навіть не уявляю, як буде врегульована ця ситуація з нашими партнерами в переговорному процесі. Я би почекав закінчення цієї історії. Але спокійного вирішення цього питання я не бачу.

На жаль, багато українських політиків не розуміють, що ми не можемо просто так відмовитися від Мінських угод. Чисто тактично нам слід продовжувати цю гру – політичну й дипломатичну.

Перш за все, тому що до Мінських угод прив'язані антиросійські санкції. По-друге, через "Мінськ" ми можемо чинити тиск на Росію з метою припинення воєнних дій. І потенційно, за появи сприятливих умов, це дасть нам змогу повернути окуповані території в політичне поле України. Можливо, цього не станеться або станеться дуже нескоро, але теоретично – така можливість існує.

У цьому "особливомуй статусі" для Донбасу деякі бачать якусь пастку, яка може спрацювати вже зараз. Але хочу нагадати, що ще 2015 року до закону про особливості місцевого самоврядування в Донецькій і Луганській областях були прийняті поправки, які дуже жорстко формулювали наші умови зі проведення виборів у конфліктному регіоні. Ці умови – неприйнятні ні для Росії, ні для російських окупантів і колаборантів. Це наш "запобіжник". Тому не бачу ніяких проблем, щоб підтримати продовження попереднього закону.

Читайте також: Не витрачайте нервів намарне: шість зауваг щодо реінтеграційних законів

Втім, деяким політичним силам технологічно вигідно спрощення ситуації. Для виборців не треба грати в складні конструкції, достатньо зіграти на контрасті чорного й білого. Мовляв, Мінські угоди – це погано, а потрібно звільняти Донбас. Але як ви збираєтеся це робити? Коли і яким чином? Чіткої відповіді на ці запитання немає.

Більш того, в деяких політичних сил, наприклад, "Самопомочі", іноді неявно, а іноді й досить чітко трапляється небезпечна риторика. Йдеться фактично про відмову від окупованих територій. Так, якщо і виникне тема реінтеграції Донбасу, це буде складний і дуже болючий для України процес, який створить проблеми й довгий час "відгукуватиметься" для внутрішньої та зовнішньої політики України. Але, на мій погляд, не можна відмовлятися від того, що ми тимчасово втратили. В іншому разі ми втратимо й інші території. Росія відразу ж закидає аргумент: якщо вам не потрібен Донбас, то навіщо вам Крим? Це збиткова й дуже небезпечна позиція.

У цьому плані я б сказав, що "Мінськ" – це тактика, а не капітуляція. Це варіант, що дозволяє нам зберегти політико-дипломатичний тиск на Росію, і при цьому не втратити шанс на мирну реінтеграцію Донбасу за сприятливих умов.