Таксофони – це не любителі собак породи такса, це такі телефони, які стоять на вулиці. Років п’ятнадцять назад вони були дуже популярними, та мобільні телефони забрали їхню славу. Тепер вони цікавий раритет минулого, повз який ми щодня проходимо, минаємо і не звертаємо, практично, жодної уваги. Адже, справді, чи знаєте ви, де найближчий до вас таксофон? Думаю, що ні, бо це складне питання, коли не думаєш про них уже багато років. А в Україні їх, до речі, понад шість тисяч (так само, як в одному місті Нью-Йорк), а у Львові ще майже п’ятсот залишилося. Таксофони поруч, і вони досі дзвонять.

Таксофони стали логічним продовженням поширення телефонів. Адже, сучасний світ залежний від швидкості поширення інформації. Одна справа йти додому чи до сусіда, чи на пошту, чи ще кудись, а інша – майже одразу подзвонити з вулиці. Простіше, зручніше, швидше. Це і спричинило до того, що на початку минулого століття таксофони, або, як їх ще називають: телефони-автомати, вуличні телефони – стали невід’ємною атрибутикою міста.

Коротка історія

Перші таксофони були геть іншими від сучасних. Спочатку, була навіть спеціальні контролери, які збирали плату за розмови прямо у цих «таксофонах» (такса – значить податки, гроші, ціна, і фон – звук). Біля телефонних апаратів стояла людина, яка рахувала кількість часу розмови. Та стало зрозуміло, що це не вигідно і приватності не багато, тому придумали механізм опускання монеток. Такі таксофони вперше показали на Всесвітній виставці у Парижі у 1889 році. Їх винайшов американець Вільям Грей разом із Джорджем Лонгом. Вони ж започаткували успішну компанію, яка займалася продажем і обслуговуванням цих апаратів. Уже на початку минулого століття у всіх великих містах світу можна було зустріти на вулиці такі собі телефони-автомати. Зокрема, на їх батьківщині, у США, в 1902 р. було 81 тис. таких апаратів.

А от у Львові телефони, як такі, почали з’являтися у ногу з часом. Вже у 80-90-х роках ХІХ ст. стратегічні об’єкти Львова, на зразок: Ратуші, пожежної частини, вокзалу – були об’єднанні телефонними проводами. На початку 30-х років минулого століття у Львові було понад 10 тис. приватних номерів. Та таксофони до міста Лева не поспішали, і почали з’являтися із запізненням. Можна навіть натрапити на неперевірену інформація про те, що у Львові лише у сорокових роках почали встановлювати вуличні телефони, можливо для потреби німецьких чи радянських солдатів? А от для потреб львів’ян уже точно у 50-тих роках можна було більш як сотню таких побачити на вулицях міста. Їх кількість виросла згодом від сотень до тисяч. Вони працювали за жетонною системою.
Львів 50-ті роки.

Ажіотаж біля таксофонів

Кажуть, що львів’яни, як і багато хто інший, почав вдаватися до хитрощів – замість жетонів в автомат вставляли жіночі пилочки для нігтів чи інші тонкі металеві предмети – і це робило зв’язок безкоштовним. Починаючи з 1997-1998 рр. в Україні почали впроваджувати карткову систему оплати з таксофонів. Першими їх встановили у Львові у 1997 році – 20 таких таксофонів нового типу. Власне, кінець минулого століття був золотим часом для вуличних телефонів як в Україні, так і у всьому світі. Тоді можна було побачити черги охочих поговорити у «час пік». Та мобільні телефони у тандемі із Інтернетом зробили свою справу – таксофони зникають.

Читайте також: Двадцать лет назад появился первый смартфон

Телефонів менше, а розмов більше

Напевно, у вас вже виникла думка: а для чого взагалі утримувати таксофони, коли є мобільні? Отож, повідомляємо, прес-служба «Укртелекому» (компанії, яка уже багато років займається вуличними телефонами в Україні) надала нам таку відповідь. «Це соціальна послуга. Оператор усвідомлює соціальну важливість фіксованої телефонії для населення, тому реалізує проекти, щоб послуга була зручною і доступною для абонентів», – так нам відповіли. І справді, соціальність вуличної телефонії вражає. Адже статистика таксофонів в Україні є доволі цікавою. Кількість вуличних телефонів з року в рік зменшується, однак кількість хвилин/розмов – ні, навіть навпаки, збільшується. Зокрема, у 2014 році в Україні нараховувалося 14 тис. вуличних телефонів і було здійснено 15,1 млн хвилин/розмов. А от уже у 2016 році таких таксофонів було лише 6,1 тис. і відповідно 17,5 млн хвилин/розмов! Ці стрибки кількості/якості пов’язані із тим, що «Укртелеком» уже понад два роки як зробив місцеві дзвінки (на стаціонарні телефони) – безкоштовними. А з першого дня цього року дзвінки з таксофонів на фіксовані номери в межах всієї країни також стали безкоштовними. Тобто уже кілька років непотрібно ні монет, ні жетонів, ні карточок – просто набираєш номері і дзвониш. Звісно, якщо раптом виникне необхідність подзвонити із таксософона на мобільнйи телефон, то така послуга є платною.

В цілому ж по Україні щомісяця проводиться в середньому 240 тисяч дзвінків з таксофонів. Переважна більшість – це місцеві дзвінки (з таксофону на стаціонарний телефон у межах міста чи району). Найбільше за допомогою таксофонів спілкуються на Київщині, Харківщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі та Львівщині. Щомісяця з таксофонів Львівщини здійснюють понад 60 тисяч дзвінків і 80 тисяч хвилин/розмов.

Таксофони розташовані всюди де є скупчення людей – у громадських місцях (парки, сквери, на вулицях, біля ТЦ, вокзалів і т.п.), там, де люди ними користуються і є попит на ці послуги (біля житлових масивів також). Тому у центральній частині чи то Львова, чи то Києва можна, довго не шукаючи, таки наткнутися на якийсь таксофон. Часом, компанія може змінювати місце розташування таксофонів, залежно від того, наскільки вони користуються популярністю. Тоді таксофони переносяться з одного місця на інше.

Звичка і мода

Якщо довго стояти біля одного таксофону, то таки можна зустріти тих цікавих людей, які ще ними користуються. Переважно – це старші люди, які користувалися ними ще до мобільних телефонів і тому, часом, далі так роблять. Кажуть, що це звичка, а вже потім необхідність. А от молоде покоління використовує телефони хіба, що для розваг, роблячи біля них фотосесії, і дуже зрідка дзвонячи при потребі. Дзвінок із таксофону для них це щось дуже екстрене. До речі, доволі часто таксофони використовують «аноніми», коли повідомляють, що щось є заміновано.

Спостерігаючи за таксофонами, можна також натрапити на людей, які займаються перевіркою їх справності. Зокрема, пан Михайло уже багато років виконує цю роботу. Розповідає, що ходить від одного таксофона до таксофона, вставляє спеціальну карточку, набирає відповідний номер, і система автоматично починає провіряти стан сигналу та інші нюанси роботи цих автоматів. На це потрібно десь із п’ять хвилин. Тому не дивуйтеся, коли раптом побачите людину, яка довго стоїть поруч таксофона із слухавкою біля вуха і нічого не говорить. Ці майстри чекають, коли система їм сповістить, що все добре, або навпаки, що є якісь проблеми і потрібно тоді не просто постояти так, але й розкрутити таксофон і відремонтувати його.

Читайте також: Кому інформаційні технології на шкоду — замість полегшувати життя

Романтична розмова

Не всі знають, та можна не лише дзвонити З таксофонів, але й НА таксофони. Тобто вуличні телефони надають послуги вихідних та вхідних дзвінків. Можна навіть дзвонити із таксофону на таксофон і це також безкоштовно. Тому не варто лякатися, коли одного дня, проходячи повз один із таких, ви почуєте телефонний дзвінок. Можливо, це ваша доля дзвонить? Принаймні, такий креативний підхід можна застосовувати у романтичних стосунках. «Прийди о такій то годині, до такого то місця». «Дзинь-дзилень» і ваша друга половина приємно здивована таким «вулично-телефонним» коханням.

Вуличні телефони неодноразово ставали важливою частиною культових фільмів. Зокрема, у фільмі «Матриця», можна побачити кілька таких, які є своєрідним мостом між комп’ютерним та реальним світами. А от фільм «Телефонна будка» майже півтори години розповідає про чоловіка, який через силу обставин застряг у ній.

До слова, однією із найцікавіших телефонних будок, яка будь-коли була встановлена у світі – була будка посеред пустині Мохаве (Каліфорнія, США). У 1960 році туди провели телефонний кабель і встановили таксофон за 20 км від найближчої дороги! Раціональність такого розміщення пояснювалася тим, що геологам і шахтарям, які часом працювали у цих районах, потрібен був зв’язок. З плином часу будка стала настільки популярною, що там стали збиратися паломники, які вважали її пов’язаною із іншим світом. Та у 2000 році цю цікаву телефонну будку із таксофоном демонтували, щоб не шкодити екології пустелі напливом «паломників». Зараз там стоїть монумент-могила цьому вулично-пустельному телефону.
Телефонна будка посеред пустині.

Скільки часу їм залишилося?

Безперечно, що вуличні телефони вимирають, однак попит на них досі є. До того ж, вони стали раритетною частиною міста. Зокрема, чи не найвідомішими є лондонські червоні телефонні будки. Як відомо, у Лондоні досить часто туманно-дощова погода, саме тому ще на початку минулого століття – всі телефонні будки вирішили фарбувати у червоний, а не у сірий колір, щоб краще бачити їх крізь туман. До речі, через таку логіку лондонські автобуси теж червоні. З року в рік цих червоних таксофонів також стає все менше. Мерія міста Лондона планує їх прибрати або модернізувати, замінивши на чорно-сірі інтерактивні сенсорні дисплеї із Wi-Fi та зарядками для телефонів. Як казав свого часу засновник компанії Microsoft Білл Гейтс: «У майбутньому на ринку залишиться два види компаній: ті, хто в Інтернеті, і ті, хто вийшов з бізнесу». Схоже, що таксофони тут не виняток.

У будь-якому разі, вуличні телефони ще десять, двадцять, а, може, й всі тридцять років будуть нагадувати нам про час, коли, щоб подзвонити, треба не у кишеню лізти по мобільний, а шукати поруч найближчий вільний вуличний телефон.