Знецінення руйнує.

Флешмоб #faceofdepression запустив цілу хвилю взаємного знецінення: ті в кого клінічна депресія знецінюють біду тих, в кого не клінічна, ті, хто говорить публічно про свою депресію - знецінюють труднощі тих, хто не говорить, а ті, хто не говорять - знецінюють проблеми тих, хто ниє; всі разом ті, в кого є депресія, знецінюють челенджі тих, в кого нема, бо їх життя очевидно саме собою склалося краще; ті, в кого нема депресії, знецінюють біль тих, хто з нею живе, бо в них очевидно забагато вільного часу.

Читайте також: Як видертися з депресії? Кілька порад від українського письменника

Останнім часом багато говорять про руйнівну силу знецінення емоцій, досвідів і прагнень дітей, але забувають про те, що з віком знецінення не болить менше і не втрачає руйнівної потужності. 

Ви чули слова "перестань плакати", "скільки можна нити" чи "не переймайся, воно того не варте", "не нуди, в мене от все ще гірше"? Ви казали слова "як можна розстроюватися, коли в тебе руки-ноги на місці", "перестань, я не бачу в цьому проблеми" чи "займися ділом замість так перейматися, чи хоч зроби зарядку"? Вітаю, вас нема із чим вітати.

Я стикаюся зі знеціненням постійно, і тільки зараз вчуся бодай самій не знецінювати себе.

В роботі це означає, що мої труднощі, потреби і мої обставини для мене мають право бути приорітетнішими, ніж такі самі труднощі, потреби і обставини інших людей, і я маю думати власними інтересами в першу чергу; в соціальному житті - те, що люди, які розповідають мені, що мені робити і що краще відчувати стосовно моїх справ, власності, проблем чи досягнень - замість того, що роблю і відчуваю саме я, - не варті серйозного ставлення до них і хай ідуть своєю дорогою, головне щоб подалі від мене і одразу; в особистому житті, з близькими і друзями найскладніше - бо коли близька людина каже мені заповітне "скільки можна нити", "це взагалі не проблема" чи "досить плакати через дурниці", я кожен раз їх трошки більше ненавиджу, а це складно і суперечливо - ненавидіти близьких людей.

Тому в особистому житті для мене не знецінювати себе означає завжди сказати - от зараз ти знецінюєш мої емоції, мої прагнення, мої бажання. Казати завжди. Звертати на це увагу. Не дозволяти це робити. Це - моя сфера відповідальності, я - моя сфера відповідальності. Не знецінювати себе - потрібно навчитися. Шкода, що я зрозуміла це лише зараз.

Ось кілька корисних підказок, що можна сказати людині, котрій болить - болить будь-що, що болить саме її і є важливим саме для неї, а отже має право таким бути, навіть якщо вам здається абсолютно не вартісним - щоби не знецінити і не поглибити випадково чужої прірви легким невимушеним рухом; якщо замінити на ці шаблони слова "досить нити", "перестань плакати" та "піди зроби що-небудь, в тебе просто забагато вільного часу, от ти і розстроюєшся", всім стане трошки приємніше жити:

- мені так шкода

- сумувати і розстроюватися ок

- так, це дійсно важко для тебе

- я з тобою

- я тебе слухаю

- так, це абсолютно несправедливо

- це повне гівно, але все може зміниться на краще

- тобі дуже погано, але за якийсь час це так не болітиме і ти знову будеш радіти

- я тебе люблю

- що тобі потрібно?

- що я можу зробити для того, щоби тобі полегшало?

- що ми разом прямо зараз можемо зробити для того, щоби ситуація стала менш нестерпна?

Читайте також: ТОП-7 секретів вічної бадьорості

В останніх двох випадках, звісно, важливо не лише сказати, а й зробити. Іноді можна не казати взагалі нічого, а просто обійняти, працює в тисячу разів краще, ніж "досить" і "скільки можна", так собі і запишіть.