Цього липня колишнього постійного представника США в НАТО та керівника Інституту Маккейна Курта Волкера було призначено на посаду спецпредставника Державного департаменту США по Україні. Основна задача Волкера — знайти оптимальний варіант врегулювання конфлікту на Донбасі. Під оптимальним для США потрібно розуміти такий сценарій розвитку подій, який би:

— встановлював мир на тимчасово окупованих територіях Донбасу;

— зберігав національні інтереси США в Україні;

— повертав окуповані території під юрисдикцію України;

— нівелював ризики повномасштабної війни Росії проти України, а також надавав гарантії безпеки для країн Європи;

— створював можливості для подальшого діалогу між Вашингтоном та Москвою шляхом часткового послаблення санкцій проти РФ.

Незабаром після призначення Волкера на нову посаду Путін оголосив свій варіант введення миротворчої місії на Донбас. Проте, він абсолютно не задовольняє Україну, адже створює для Росії можливість перейти з категорії держави-агресора у категорію держави-миротворця та зберегти вплив на Донбасі, а отже, мати можливість для подальшої дестабілізації і втручання у внутрішні справи України.

Однак головним тут є те, що ідея про миротворчу місію ООН на Донбасі прозвучала з вуст самого Путіна. У відповідь Україна виклала власну позицію, яку, до речі, підтримав Захід, зокрема, США та Канада. Таким чином, відбувся обмін думками. Наразі йде пошук компромісного рішення. Яким воно буде, багато в чому залежить від спроможності й бажання чинної української влади стояти на захисті національних інтересів своєї держави та позиції Курта Волкера у його переговорах з помічником президента РФ Владиславом Сурковим. Що би не казали офіційно керманичі України, проект дорожньої карти по Донбасу напишуть саме Волкер та Сурков.

Аналіз дій та заяв спецпредставника США по Україні, а також низка фактів із його біографії (приміром, те, що свій трудовий шлях він починав на посаді аналітика ЦРУ) дають підстави говорити про дотримання жорсткої стратегічної лінії американця стосовно Росії. У такій поведінці вбачаються як можливості, так і певні загрози для України. Проте, для Росії таких загроз наразі існує значно більше.

Приміром, Волкер заявив, що Україна не може вести переговори з лідерами проросійських сепаратистів. Це дуже важливо, адже свідчить про несприйняття Волкером Захарченка та Плотницького у якості самостійних гравців. Крім того, така позиція США дає Кремлю чітке розуміння того, що у Вашингтоні іншою, окрім України, стороною конфлікту вважають саме Росію. А тому усі переговори мають відбуватися саме між Україною і Росією. Тобто Волкер намагається зробити те, чого давно домагається ми — посадити РФ за стіл переговорів саме у якості сторони конфлікту.

Іншим важливим моментом у заявах Волкера є його слова щодо неприйнятності миротворчого сценарію, який пропонує Росія. На його думку, це створить додаткові ризики для територіальної цілісності України. Саме тому миротворці ООН ніколи не увійдуть на окуповані нею частини українського Донбасу таким чином, як це пропонує Москва. І саме така позиція США створює майданчик для узгодження позицій між РФ і Америкою та пошуку компромісного варіанту.

Що би не казали офіційно керманичі України, проект дорожньої карти по Донбасу напишуть саме Волкер та Сурков
Вагоме значення для України мають і слова Волкера про те, що чим більше Росія тиснула, тим сильнішою ставала сама Україна. Тобто, американець озвучив наявність класичного ефекту бумерангу у діях РФ по відношенню до України. Таке твердження правдиве і особливо болісне для Кремля, адже нагадує йому прорахунки 2014 року, коли на основі хибних аналітичних даних, наданих Російським інститутом стратегічних досліджень, було розпочато військову окупацію Донбасу. Тоді співробітники інституту прогнозували,  що українці у своїй масі злякаються потужної російської військової сили і, таким чином, підкоряться волі сильного. Як було насправді, усі ми знаємо.

Отже, сьогодні можна говорити про те, що стратегія Волкера базується на непорушності основних принципових позицій США щодо питання врегулювання конфлікту на Донбасі з можливістю корегування певних тактичних моментів на користь Росії.

Читайте також: Президентський законопроект щодо Донбасу: "особливий період" з-під поли 

Серед принципових позицій США:

— жодних домовленостей за рахунок територіальної цілісності України;

— жодних переговорів з сепаратистами;

— миротворча місія має охоплювати усю територію окупованого Донбасу, включаючи україно-російський кордон. Проте, тут можливий компроміс, за якого миротворці розміщуються на кордоні не одразу, а поступово;

— усе має відбуватися у рамках Мінських домовленостей.

Що стосується корегування тактичних моментів на користь Росії, можна припустити, що мова йтиме про:

— зачистку Росією бандформувань, виведення російського військового контингенту, заміну лідерів сепаратистів на більш прийнятних для України та Заходу в цілому кандидатури;

— включення російського контингенту до складу миротворчої місії;  

— особливий статус Донбасу терміном на 3-5 років і проведення місцевих виборів після того, як на окуповані території увійде миротворча місія ООН та забезпечить безпеку і нормальне функціонування нових владних інституцій;

— часткове послаблення/зняття санкцій з РФ після виконання Кремлем наріжних пунктів політичних і безпекових домовленостей.

Путіну ж потрібна історія успіху на Донбасі для посилення своїх позицій напередодні президентських виборів 2018 року. Для того, аби отримати таку історію і «правильно» презентувати її росіянам, Кремль бути змушений йти на поступки США та Україні, але при цьому до кінця виторговуватиме для себе економічні преференції та можливість бути присутнім на Донбасі, аби не втрачати дестабілізаційний важіль впливу на Україну.

Крім того, можна прогнозувати, що до кінця 2017 року Москва буде активізувати свої дії у Європі. Про це свідчить позиція Угорщини щодо прийнятого Україною закону "Про освіту", виступ президента Чехії Мілоша Земана у ПАРЄ, в якому він заявив про можливість отримання Україною грошей за анексію Криму, обрання новим президентом ПАРЄ представника від Кіпру Стелли Кіріакідес, за чийого головування зростає ймовірність повернення до Асамблеї російської делегації.

Читайте також: Рекомендують переглянути. ПАРЄ винесла рішення щодо скандального закону про освіту в Україні

Розуміючи, що тиск на США — справа марна, Росія буде тиснути на країни ЄС. І ось у цьому напрямку вона може досягти певних успіхів. До того ж не варто забувати про дестабілізаційні дії Москви на території України. Мова йде як про відкриті терористичні акти, так і про спроби розхитати соціально-політичну ситуацію в Україні шляхом підтримки та організації протестних мітингів і акцій.

У випадку, коли переговори Волкера та Суркова зайдуть у глухий кут, не можна виключати локальних військових провокацій Росії на території України, а також Литви, Естонії і Латвії. Але такі дії будуть посилювати негатив США стосовно РФ і, врешті-решт, сприятимуть тому, що Україна отримає летальну зброю, а санкції посиляться. Зокрема, проти особистого оточення президента РФ.

Путін не може цього не розуміти. Тому, з високою ймовірністю, він обере саме компромісний варіант, який представить у якості власної перемоги та піде на новий президентський термін з «історією успіху», заснованою на людських жертвах та грандіозній і цинічній брехні, але в яку радо повірять росіяни.

У випадку, якщо Путін не піде на черговий президентський термін, а призначить наступника, він може обрати войовничу риторику для такого кандидата, аби мобілізувати маси. Тоді усі мирні сподівання можуть зійти нанівець, а Україна отримає порцію нових загроз зі сторони Кремля. Але такий варіант бачиться сценарною альтернативою низького рівня реалізації, зважаючи на вік Путіна, його бажання й надалі перебувати при владі та відсутність єдиної кандидатури, яка б могла давати такі ж гарантії Путіну, як це свого часу зробив Медведєв.