Після 2,5 років роботи зацікавлених сторін уряд своїм розпорядженням від 26 липня поточного року схвалив Стратегію інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей. Сьогодні у структур громадянського суспільства з'явилися чудова можливість дати оцінку фінальному документу. На круглому столі у четвер свої рекомендації надала "Кальміуська група". Цей блог – моя рекомендація.

Перш за все наведу кілька думок щодо змісту Стратегії. Дивно, але здається, що розробники документу не захотіли чітко й відверто визначити противника. Бо на самому початку, а якщо конкретніше – то в другому абзаці тексту Стратегії зазначено, що "громадяни України перебувають у закритому інформаційному просторі з переважаючим контролем засобів масової інформації з боку незаконних збройних формувань".

Не слід перебільшувати можливостей "гарматного м'яса" незаконних збройних формувань щодо їхнього впливу на інформаційний простір. Насправді нам протистоїть державна машина інформаційного впливу Росії, а не якихось НЗФ. Далі в тексті ми знайдемо положення про інформаційний вплив Росії, але викладення проблеми розпочато все ж таки з діяльності лише незаконних збройних формувань щодо контролю над ЗМІ.

Крім того, коли відсутня стратегія (власне кажучи будь який нормативний документ державного рівня) протидії російській інформаційній агресії, смішно сподіватися про вирішення часткового завдання щодо проблем Донбасу через відсутність системного державного контексту протидії російському інформаційному впливові.

Читайте також: В одній державі з ворогом: проблема реінтеграції окупованих територій

Завершується перший розділ Стратегії висновком, із яким можливо погодитися лише частково. Мова йде про необхідність інформаційної реінтеграції, для якої слід "розробити та реалізувати системну державну комунікацію з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях". Зазначене не матиме ефекту, якщо одночасно не запровадити інших складників, насамперед щодо повного доступу та фактичного панування держави в інформаційному просторі, розвитку сучасної інформаційної інфраструктури, системної протидії негативному інформаційному впливові з боку РФ тощо.

Є питання до запропонованих заходів щодо досягнення мети й завдань Стратегії. Вони умовно розподілені лише на дві групи: інституціональні й інструментальні. Такий поділ може мати право на існування. Хоча аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел у сфері державного управління підказує доцільність іншої структури комплексу заходів. Щонайменше мова може йти про сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, освітніх, наукових, науково-технічних, власне інформаційних, правових, організаційних та інших заходів. Інший варіант підходу (у країнах-членах НАТО) пропонує два напрями: створення потенціалу інформаційного впливу та його практична реалізація. У свою чергу потенціал може розвиватися за складниками: доктрини, організаційні структури, підготовка, матеріально-технічна база, персонал, керівництво, інфраструктура тощо. Щонайменше запропоновані підходи є більш системними та різноплановими.

Автори вирішили ввести до тексту Стратегії питання смислового наповнення комунікації із громадянами регіону. Якщо говорити термінами СтратКому, то фактично вони запропонували низку стратегічних наративів для розроблення й поширення матеріалів інформаційного впливу. Сучасні підходи до реалізації СтратКому не потребують бюрократичного урегулювання наративів і рівнів нормативного акту Кабміну, а передбачають формування дерева наративів в форматі окремого документу (Strategic Communications Frame Work), що дозволяє працювати в гнучкішому режимі.

У контексті прийняття Стратегії мої колеги нагадали мені також про етичний бік питання. Коли кілька років тому зазначений документ починали розробляти, то існувало чітке розуміння щодо його унікальності та важливості. Тому під проект такого рівня був створений потужний колектив вітчизняних фахівців із державного сектору, від структур громадянського суспільства, ЗМІ з Донецької та Луганської областей. Вони працювали зі значним ентузіазмом і вже в травні 2016 році видали проект тексту Стратегії та навіть напрацювання щодо практичних механізмів її реалізації. Важко передати здивування членів колективу, чому два роки пішло на остаточне доопрацювання практично готового тексту. Більш того, в офіційно затвердженій Стратегії вони не змогли знайти практично жодного сліду від своїх досить суттєвих і змістовних напрацювань. Важко сказати, що це: результат роботи бюрократичної машини чи бажання уникнути відповідальності за результати реалізації Стратегії. Фактом є "беззубий" документ, який не несе в собі практичні механізми змін.

Читайте також: Головна стратегія російської гібридної агресії

На думку приходять також деякі прогнози щодо реалізації Стратегії. Передовсім розпорядження Кабміну передбачає ще шість місяців (!) на розроблення плану реалізації Стратегії. Здається, це забагато, бо події на Донбасі інколи розвиваються динамічніше та непередбачуваніше. Звичайно, люди готові знову чекати змін, вони вже звикли до цього, але не від доброго життя, а через відсутність вибору.

Нагадаю, що власне реалізація Стратегії розрахована на період до 2020 року. З огляду на піврічний термін на розроблення плану реалізації Стратегії до кінця 2018-го, стає очевидним, що 2019-го потужні проекти започаткувати не вдасться. Причина банальна – заходи не синхронізовані з бюджетним плануванням на 2019 рік, яке вже триває. Тому на цільове фінансування сподіватися важко, виділені ресурси будуть розпорошені між різноманітними держструктурами та їхніми власними проектами.

Також у державі вже діє "Державна цільова програма відновлення та розбудови миру в східних регіонах України". Якщо проаналізувати її зміст, то в ній питання інформаційної реінтеграції та інформаційної політики взагалі відсутні. Конкретні заходи з боку Мінінформполітики в програмі ви також не знайдете. Водночас проекти інших зацікавлених міністерств і відомств підкріплені конкретними деталізованими заходами з визначеними ресурсами та можливістю оцінити кінцевий результат. У цілому напрошується цікавий висновок: Стратегія інформаційної реінтеграції за своїми заходами не узгоджена й не синхронізована з діяльністю профільного Міністерства тимчасово окупованих територій, яке є головним розробником і координатором зазначеної Держпрограми.

І наостанок, фахівцям, які знають, що таке розроблення та реалізація проектів стратегічного рівня: ви ніколи не зможете пояснити доцільність існування нормативного документу (концепції, стратегії, програм тощо), в якій відсутня вертикаль керівництва реалізацією стратегії (проекту) та не визначена відповідальність тих чи інших структур або посадових осіб. Зазначене зауваження в повній мірі стосується Стратегії інформаційної реінтеграції. Тому головний прогноз та висновок дуже простий – у чинному вигляді Стратегія нікому на заважає, нікого ні до чого не зобов'язує і, на жаль, не демонструє реальні амбіції досягнення мети.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram