Накопичення негараздів досягає критичних меж. Нація котиться донизу і є загроза зникнення країни. Причому за сьогоднішніх тенденцій, як би це не було гірко констатувати, знищення нації може відбутися раніше ніж підйом економіки. Підйом економіки, як можна зрозуміти, можливий лише при повній очистці старої економічної системи, яка описана у другій статті - «Діагноз влади: маніакальне самозбагачення та згвалтування народу». Очистку може зробити лише нова народна влада - нова демократія. Ніхто за нас це не зробить, ніякі іноземці чи інші країни та їх об'єднання.

Матеріали попередніх трьох статей данного циклу дали можливість побачити, що після політичного режиму, що діє нині в Україні, нова влада має демонтувати й оновити практично усі системи державного управління, соціального устрою, внутрішніх і зовнішніх економічних відносин. Але перш ніж говорити, які системні реформи треба здійснити, дамо відповідь на питання, яким чином може перейти уся повнота державної влади новій демократичній еліті?

На мій погляд, події у потрібному напрямку можуть розгортатися за двома сценаріями:

Перший - це здійснення повної зміни влади внутрішньоукраїнськими силами - через нові прозорі парламентські і президентські вибори, за демократичними процедурами, з усуненням втручань та інших порушень виборчого процесу з боку грошових мішків. Новий парламент зможе сформувати кваліфікований, морально чистий і патріотичний уряд, здатний побудувати нову Україну. Очевидно, такий варіант політичного розвитку не отримає підтримки чинного парламенту і президента. Тому для його реалізації потрібен буде новий активний силовий тиск на владу. Він можливий у різних формах: від масових мітингів - до організованого народного супротиву владі ( у формі Майдану та його різновидів; зрозуміло, що при цьому потрібно загальне об'єднання громадських, волонтерських, добробатівських, політичних сил з відкритою організацією управління супротивом).

Читайте також: Чи потрібно карати українців за неявку на вибори?

В обох випадках очільники країни повинні піти із займаних посад добровільно (парламент - саморозпуститись), усвідомлюючи свою відповідальність за зруйнування країни та злиденне життя громадян, без будь-яких спроб поліцейської «перевірки» мітингувальників «на міцність». Ніякі поліцейські підрозділи не допоможуть. Це вже пробував зробити Янукович і закінчив свій шлях як зрадник Батьківщини. Може нинішнім очільникам вистачить здорового глузду не перетворитись у гнаних, переслідуваних і приречених на ув'язнення та продемонструвати свою хоч мінімальну демократичність?

На жаль, на даний момент Порошенко і його опричники не усвідомили приреченість своєї політики і власної долі. Їх теперішні звинувачення мітингувальників біля Верховної Ради свідчать про втрату відчуття реальності і перебування у прострації оманливого вічного всевладдя.

Не забуваймо, що нове протистояння народу і влади, яке тільки починається і ще не отримало раціональних визначень, відбувається в умовах російської агресії на нашій території і ворог захоче здійснити свої антиукраїнські сценарії політичних змін в нашій країні. У цих умовах відповідальність влади за антинародну політику не послаблюється, як це бачиться Порошенку та його оточенню, а значно посилюється. Не протестувальники грають на руку агресору, як нам розказують платні коментатори, а ті , хто йде проти суспільної думки. Відомо ж, за соціологічними даними, що народ не підтримує дії чинної влади. Отже остання є фактично антинародною. Тому народу треба буде боротися і з зовнішнім, і з внутрішнім ворогом - корупційно-олігархічною владою. При цьому внутрішній ворог після завершення протистояння буде підпадати під кримінальну відповідальність перед власними громадянами за дії, що фактично допомагають агресору.

Другий сценарій - це усунення від влади проолігархічних корумпованих державних діячів зовнішніми, західними силами - майжетак, як це було зроблено після повалення фашистсько-нацистських режимів у другій світовій війні. Цей сценарій розгорнеться у випадку безрезультатності мирного тиску громадськості на злочиний режим. Український народ не зупиниться і внутрішній конфлікт між ним і владою перейде у збройне протистояння з численими жертвами: президентом буде об'явлений воєнний стан, введена заборона на проведення масових заходів і застосовані силовики для викрадень, арештів, інтернування активістів тощо.

Це найгірший варіант. Наступить безлад, зруйнуються інститути влади й економіки. Зросте напруга у протистоянні з Росією з непередбачуваними наслідками (агресор буде втручатися у наші справи, зчиняти теракти і провокації, всіляко заважати нашим західним партнерам). Захід змусить, я сподіваюсь, олігархічну кліку піти у відставку і зможе запровадити повне або комбіноване з внутрішнім зовнішнє управління. Тимчасова зовнішня адміністрація, як варіант влади, приведе нашу державу до правового стану, чесного і справедливого розподілу бюджету, вільного підприємництва. При цьому українська політична еліта буде фактично відсторонена від основних внутрішніх рішень, в тому числі і тих, що стосуються державного устрою і автономії регіонів (американці, наприклад, вподобають федеральну форму держави), долі українських чорноземів і енергетичних комплексів. Найгостріші національні інтереси відійдуть на другий план, для іноземців вони - другорядні. Стане можливою серйозна фінансова допомога (за прикладом Плана Маршала), яка також розподілятиметься між отримувачами без участі українських чиновників.

Вихід із ситуації, повернення до демократії можуть затягнутися у часі. Невідомо, з якими здобутками і втратами ми вийдемо з усього цього провалля, але зрозуміло, що втрати будуть великі, об'єктивні процеси - призупинені. Тому доведення країни до такого стану обернеться Порошенку і гройсманам колосальною відповідальністю! А побудовою нових управлінської, економічної, соціальної систем все одно буде займатися українська нова політична еліта. За нас це ніхто не зробить!

Читайте також: Очільник нашої держави уже себе бачить повноправним монархом – журналіст

Отже, чинна антинародна і аморальна влада, яка довела нас до такого стану, відповідальності не уникне, а ступінь відповідальності залежить від поведінки самих очільників країни. Чи здатні президент, топ-чиновники і депутати парламенту усвідомити, що вони неспроможні захистити людей, дати розвиток соціуму, вивести країну на високий міжнародний рівень, а отже, перебуваючи при владі, завдають непоправної шкоди народу і країні? Чи усвідомлюють вони, що мають чесно піти у відставку, а не будувати плани обдурення виборців для збереження своїх привілеїв після голосування без правил? Поки що вони надто самовпевнені, інстинкт самозбереження не спрацьовує, а тому усе може закінчитися для них сумно.