Цьогоріч у квітні у відповідь на 15-й (!) випадок руйнування українських пам‘ятників на території Польщі (останній вандалізм у Грушовичах "освячений" заявами польських Мінкульту й Інституту національної пам'яті) ми оголосили про призупинення процесів легалізації незаконних польських пам‘ятників в Україні, видачі дозволів на пошуки й ексгумації.

Читайте також: УІНП ініціює призупинення легалізації польських пам'ятників в Україні

Від самого початку зазначали, що це вимушений тимчасовий крок, мета якого спонукати польських колег до переговорів для вирішення проблем із нелегалізованими пам‘ятниками. До того, як у Польщі за мовчазної згоди влади буде демонтовано останній український пам‘ятник. За півроку, що минули, з польського боку мали хвилю обурення в медіа, заяви політиків, спроби обійти заборону через українські організації, навіть намагання почати будівництва нових нелегальних меморіалів.

Нещодавно мала місце спроба створити нові міждержавні механізми для вирішення проблеми, попри те, що сам їхній запуск – дуже тривала процедура, яка лише затягне це вирішення.

За весь цей час не було лише одного – переговорів уповноважених для цього обома сторонами.

Читайте також: Як Україні відповісти на польські закиди щодо Бандери

Жодного разу ми не почули від польських органів – скільки саме українських пам‘ятників під загрозою демонтажу як нелегальні? Яких саме документів бракує щодо кожного з них? Який шлях вирішення проблеми пропонують вони? Наша пропозиція озвучена ще кілька років тому: легалізація "всі на всі". Вона опирається на зібрану нами інформацію про понад 150 польських пам‘ятників, які не мають належного документального оформлення. В Україні.

Складається враження, що вирішення проблеми не цікавить польських колег. Її невирішеність – чудове джерело для голослівних заяв про повагу до загиблих і неможливість домовлятися з українцями.