Захід, який організував Atlantic Council у Брюсселі цього тижня, показав чергові  виклики, які стоять перед Україною для імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, пише у своєму блозі на "Новому часі" виконавча директорка УЦЄП Любов Акуленко. Опишу їх не тому, що мені хочеться критикувати. Якщо ми хочемо досягнути результату, нам треба говорити про ризики й шукати спільні рішення.

Виклик 1. Україна застрягла в "сірій зоні" між двома величезними ринками – російським та європейським. Російський ринок ми втратили, а на європейський заходимо дуже повільно.

При цьому за індексом конкурентності і легкості ведення бізнесу Україна має показники гірші, ніж у Росії. Однак Росія ж не здійснює адаптацію європейських стандартів.

За індексом конкурентоспроможності Україна на 85 місці, Росія на 43.

Щодо індексу легкості ведення бізнесу, то Україна на 76 місці (для порівняння – Росія на 35).

Єдиний рейтинг, де ми маємо однакові результати – це індекс корупції, обидві країни займають почесне 131 місце.

Чому так? Тому що треба бути успішнішими з реформами й робити все для того, щоб наш ринок перетворився з "периферійної та нестабільної економіки" на частину європейського ринку. А поки ми в "сірій зоні".

Читайте також: Новий "план Маршалла": як допомогти Україні

Виклик 2. Український експорт до ЄС у 2017 році буде майже таким, яким він був до підписання Угоди про асоціацію. І як би нам це не було неприємно чути, але факти річ уперта.

За результатами 2017-го очікується, що вартість українського експорту до ЄС складе $17 млрд, тобто на рівні 2013 року. До Росії ж ми маємо експортувати лише біля $4 млрд, тоді як 2013-го експорт до Росії становив $15 млрд.

Чому так? Тому, що справа не стільки в тарифах і в квотах. Адже в нас є товарні лінії, за яким ми експортуємо понад квоту – масло, пшениця. Є 11 позицій, щодо яких квоти взагалі не використовуємо, – баранина, гриби, телятина тощо.

І проблема не в тому, що квота мала – вони всі невеликі порівняно з поточним обсягом імпорту цих продуктів до ЄС.

Проблема в тому, що наша система державного контролю у сфері харчових продуктів не до кінця відповідає вимогам ЄС. І всі, хто працює в цій сфері, розуміють, про що йдеться.

Проблема в нетарифних бар’єрах, у тому, наскільки якісно ми адаптуємо національне законодавство до вимог європейських стандартів.

Це завдання є дуже складним і технічним, на жаль, його майже ніколи не піднімали на високому політичному рівні для обговорення.

Європейці теж не питають нас про технічні деталі. Хоча варто.

Читайте також: Виклики Угоди про асоціацію з ЄС для України

Виклик 3. Під квоти підпадає лише біля 2% від всього українського експорту до ЄС. Я не хочу сказати, що вони не потрібні – потрібні і їх треба збільшувати. Але не це ключове. Ключовим є адаптація європейських стандартів.

Аграрні кампанії почали адаптовувати свої виробничі стандарти до вимог ЄС задовго до початку дії Угоди про асоціацію. Їхня активна позиція спричинила ситуацію, коли ми в рамках ЗВТ маємо поки що лише один приклад ефективного виконання Угоди – сферу СФЗ, що впливає на аграрний експорт.

Звісно, не все тут ідеально, багато блокування відбувається на різних рівнях, однак принаймні в цій сфері ситуація розвивається стрімко.

І наостанок про позитив.

Завдяки тому, що відбувається системна робота з адаптації законодавства у сфері СФЗ, 2017 року Україна вийшла на ринок європейського вершкового масла й буквально увірвалась в топ-3 імпортерів цього продукту до ЄС, забравши при цьому велику долю ринку в Нової Зеландії.

Це яскравий приклад "перемоги".

До слова, в порядку денному Верховної Ради стоїть технічний законопроект, який стосується регулювання кормів для сільськогосподарських тварин. Однак цей етап також важливо пройти, щоб не лише не втратити наявні перемоги, а й посилити їх у майбутньому.