Світом несеться лавина сексуальних скандалів і приголомшливих відвертостей, змітаючи та знищуючи кар'єри й долі.  Наскільки гостра проблема сексуальних злочинів в Україні й чи можливі в нас відставки через таке? Наскільки суспільство готове до подібних відвертостей? І кого знищить така історія – чоловіка-розпутника чи жінку, яка "неправильно вдяглася, нафарбувалася й сама винна"? Та й чи завжди позашлюбний секс тягне на домагання, а не є спільним бажанням і рішенням? 

Україна традиційно залишається пуританським суспільством, де навіть у жорстокому зґвалтуванні часто винуватять жертву (згадайте страшну історію Оксани Макар, коли чимало людей виправдовували злочинців, мовляв, дівчина не вирізнялася строгою мораллю)... При цьому нарочите пуританство й показна набожність часто не зупиняють українських чоловіків від шлюбних зрад чи примусу жінки до сексуальних послуг (кажуть, у справі одного відомого судді-"колядника" були не лише хабарі, а й примусовий секс "за позитивне вирішення справи", але жінки-жертви відмовилися свідчити, боючися розголосу й осуду, бо в нашому суспільстві, як правило, жінку після такого будуть принижувати та зневажати, її просто морально знищать).

У той же час я погоджуюся з Юлією Латиніною, яка у своїй останній статті різко зазначила, що не всякий секс був домаганням, і що вся ця сексуальна інквізиція часто має дурний присмак, тягне на відвертий шантаж і холодний розрахунок: заробити гроші, знищити, помститися. При цьому "домагальник" іноді більше схожий на жертву наклепу, але хто там буде вже розбиратися, коли винесено вердикт – задивлявся, значить, домагався й винен.

В Україні рука на колінці двадцятирічної давнини навряд чи потягне на відставку. По-перше, в нас дійсно в цьому скорше звинуватять жінку й розкажуть про неї та її колінця стільки бруду... А по-друге, наші політики не настільки сентиментальні, аби й за серйозніші провини чи навіть злочини йти у відставку. Але впевнена, цей всесвітній флешмоб відвертості матиме наслідки й для України, бо примусить декого уважніше ставитися до питань ґендерної рівності та взаємоповаги, подивитися на робочі взаємини чоловіка й жінки уважніше.

Читайте також: В Америці мегаскандал. Відомого продюсера звинуватили у всіх можливих сексуальних домаганнях

Весною, коли п'яний загарбник ледь не зґвалтував спостерігачку місії СММ ОБСЄ, ії буквально відбив від покидька колега, ми в Мінську вимагали покарати цього негідника, але ватажки російських окупантів і колаборантів навідріз відмовилися називати прізвище свого подільника. Росіяни взагалі сміялися, мовляв, це різниця ментальності й культур, "парню просто понравилась девушка, он просто попросил номер телефона; ну, немного выпивши был для храбрости" (ги-ги). А загарбники ще й додали: "Мы еще молчим о том, чем она с этим своим коллегой занималась в машине".

У цьому бридкому епізоді: вся ментальність православного "руского міра", який, на жаль, присутній у мізках багатьох українських політиків, коли мова йде про жінок. Нарочита набожність і биття лоба в церкві, при цьому повна зневага до жінки. Ці політики вже бояться публічно говорити, що місце жінки на кухні й у спальні, але вони й досі так думають і часто тільки так сприймають жінок. Вони щиро впевнені, що на будь-який знак уваги жінка має негайно реагувати "так! ", і не гидують принизити жінку, кинути щось про "ми знаємо, чим вона займалася" чи розповідати про те, "як вона зробила кар'єру". Чи часто чули ви подібний бруд про українських чоловіків ? Ні, тут усі святі та праведні...

На жаль, усі українські жінки-політики були об'єктами негідних жартів, брудних двозначних реплік у спину, зокрема у Верховній Раді чи в коментарях соцмереж, – знущаються над віком, вагою, зовнішністю, кар'єрним шляхом, обличчям, виглядом. Правда, ми навчилися захищатися й давати опір, публічно зокрема. Ми навчилися вимагати вибачень за "сорокарічних згорблених баб" тощо. 

Тепер як щось і буркнуть, то не в обличчя або анонімно в інтернеті . Публічна риторика змінилася (публічно все ж бояться принижувати колежанок) – але часто не змінилися мізки. Вони так думають. Вони можуть робити "комліменти" про жіночі форми й не відчувати двозначності. Із цими стереотипами ще довго боротися. 

Читайте також: Прибрати Ліннея: як "принц ботаніків" і "другий Адам" виявився "сексистом"

Але при цьому я проти перетворення людей на беземоційних роботів, заляканих, що будь-яка емоція чи жест можуть викликати скандал і звинувачення в непристойній поведінці . Я не вважаю приятельський цмок у щоку чи дружні обійми при зустрічі, квіти просто так, не на день народження, чи ритуальну фразу про "маєш гарний вигляд", "у тебе гарна зачіска" тощо чимось непристойним. Жінка сама має право вирішувати, з ким ій і як вітатися чи приятелювати – й на це не потрібен дозвіл соцмереж. Та й не варто судити про моральність та чесноти жінки за зовнішністю, емоційністю чи фото. Ви ж так не оцінюєте чоловіків? 

Ми повинні навчитися називати речі своїми іменами й не боятися цього. Жорстко засуджувати домагання й непристойність, жорстко карати за сексуальні злочини, припинити подвійні стандарти щодо флірту чи поведінки чоловіків і жінок та їхнього зовнішнього вигляду. Але й не мавпувати всіх цих сексуальних інквізицій із сумнівним душком, усіх цих полювань на відмаків, які полювали за чужими колінцями, й увсі ці полювання мають дурний присмак й відчуття " е вірю!"

Ну, а жінкам, звичайно, варто навчитися знімати руку з колінця, хто б ту руку не клав, якщо жінка цього не хоче. Знімати відразу, а не через двадцять років. Не бійтеся.

Р. S. Про сексуальні злочини, про стереотипи та боротьбу з ними, про ґендерну рівність говоритимемо з колежанками, депутатами рад усіх рівнів й іноземними гістьми під час Першого жіночого конгресу, який МФО "Рівні можливості" проведе 22-23 листопада. Я пишаюся своіми колежанками з МФО, за ці роки ми зробили дуже й дуже багато для впровадження ґендерноі рівності, для захисту прав жінок. І продовжуємо цю роботу.